Щоб зрозуміти, що втрачають балаклавці і що отримують натомість, коротко прослідкуємо історію бухти упродовж останніх півтора десятка років. Ідеї перетворення Балаклавської бухти на привабливий курортний поліс із яхтовою мариною почали збурювати уяву місцевих бізнесменів та туроператорів ще під час демілітаризації бухти. Тобто, після розвалу Союзу, закриття бази ремонту підводних човнів і зберігання ракет та виведення з бухти підрозділів Чорноморського флоту.

Розкішна природна бухта, приправлена міфом про плем’я людожерів-лестригонів, що нібито саме тут напали на флот гомерового Одіссея; руїни генуезької фортеці Чембало і османської Балаклави; гарнізон британських військ під час Кримської кампанії і долина Смерті; артефакти холодної війни у музеї підземного заводу з ремонту підводних човнів. Здавалось би – що треба було, аби тут не з’явився туристичний рай?! Правильно, корупція.

Причому це був ще той вибуховий мікс: свої інтереси тут мали як військові – відставні і діючі, як російські, так і українські; бізнесмени, політики, чиновники з обох країн і навіть старший син президента Януковича Олександр, той самий «Саша Стоматолог», який кинув якір у Балаклаві ще 2006 року, коли батько був прем’єром.

Фірми із корпорації «МАКО» Олександра Януковича заволоділи особливо цінною третиною набережної Назукіна – біля самого входу до бухти і біля підніжжя гори Кастрон з баштами фортеці Чембало. Тут знаходяться пам’ятки культурної спадщини — будинок міського голови Міхайлі і два маєтки дачі акторки Соколової — великий флігель і головний корпус.

Супер-яхта моделі «BANDIDO» в яхт-клубі Януковичів у Балаклаві. 2010 рік. Фото: lb.ua

Під виглядом реставрації їх розібрали по камінчику і зібрали заново, але зовнішній вигляд був таки незрівнянний із запущеними пам’ятками. Тут же був облаштований і приватний яхт-клуб Януковичів, де журналісти відзняли їхню супер-яхту моделі «BANDIDO» і ще парочку більш скромних.

«Balaklava Green» Новинського

Балаклава не як містечко на околиці Севастополя, а як цілорічний курорт міжнародного рівня. Саме таким був проєкт «Balaklava Green», який команда «Смарт-холдингу» Вадима Новинського презентувала у 2011 році. На міжнародному форумі у Каннах, як тоді писали, проект курорту і яхтової марини Балаклави порівнювали з Барселоною та найкращими курортами Чорногорії. 

Крім власне яхтової марини на території вироблених кар’єрів Балаклавського рудоуправління Таврос, Гасфорта, Псилерахи та Кадикой, де добували флюсовий вапняк, планувались готелі різного класу, кінний клуб, сучасні амфітеатр та океанаріум. 

Рудоуправління належало росіянину Вадиму Новінському, який саме в 2012 році отримав з рук президента Януковича український паспорт, а від Партії регіонів — мандат  народного депутата і став партнером найвпливовішого олігарха Рината Ахметова. Тож створення курорту в бухті і на місці вироблених кар’єрів рудоуправління мали зберегти 750 гектарів балаклавської землі за компанією «Смарт-холдингу».

Принц Майкл Кентський з британськими реконструкторами на полі Альмінської битви (Бахчисарайський район, АР Крим). 2012 рік. Фото: Sergey Anashkevitch

Амбасадором проекту погодився стати принц Майкл Кентський, кузен британської королеви Єлизавети ІІ, який до окупації прилітав у Крим спостерігати за щорічною реконструкцією Балаклавської битви у долині Смерті. Повідомлялось, що до проєкту планували залучити інвесторів з Нідерландів, Ірландії, Італії та Фінляндії. 

Але реалізацію зупиняли кілька факторів. Як розповів ЦЖР тодішній заступник голови Балаклавської райдержадміністрації Олексій Корчміт, ними були: присутність військових частин в самому центрі бухти (зокрема, заводу МОУ «Металіст»), відсутність очисних споруд (їх, до слова, немає там і досі) та залежність місцевого бюджету від податків Балаклавського рудоуправління, що не сприяло зупинці його дробильного заводу на території міста. 

Усе змінив 2014 рік і окупація Криму та Севастополя Росією. Співпраця з іноземними інвесторами, що вибудовувалася роками, миттєво припинилась. Сьогодні спогади про міжнародний проект виглядають як іронічний анахронізм — санкції перетворили Балаклаву на ізольовану зону. Пріоритети використання бухти зазнали радикальної трансформації. Замість відкритої конкуренції за інвестицій у розвиток території — прямі урядові директиви РФ на користь членів кооперативу «Озеро». 

Стартовим моментом стало доручення Владіміра Путіна 2016 року щодо створення в Балаклаві центру яхтового туризму в межах федеральної цільової програми розвитку анексованого півострова. 

«Развитие Балаклавы» від Ротенбергів

У 2017 році на економічному форумі в Сочі губернатор окупованого Севастополя представив Дмітрію Мєдвєдєву макет майбутньої марини. Ним виявився… вкрадений макет «Balaklava Green». Керівник проекту Сергій Овчінніков у коментарі ЦЖР повідомив, що «уряд» Севастополя три чи чотири рази виходив на нього з пропозицією проконсультувати чи навіть очолити проект будівництва «Balaklava Green»: «Але з окупаційною владою ми не працюємо, тому здійснити це було неможливо, хоча пропозиції з комерційного погляду ставали все більш привабливими. Мабуть, так нікого і не знайшли, тому проект залишився на папері». 

Тоді ж компанії близьких друзів Путіна — братів  Ротенбергів, які отримали багатомільярдні замовлення на будівництво Керченського мосту, почали жадібно колекціонувати найбільші перлини санаторно-курортного комплексу окупованого Криму. 

У грудні 2017 року окупаційний уряд Севастополя за дорученням російського губернатора Дмітрія Овсяннікова вилучив «для государственных нужд» і будівництва яхтової марини земельні ділянки і об’єкти капітального будівництва, що належали або орендувались українськими власниками.  

Далі в хід пішли суди із «зачистки» обох набережних бухти. Причому, окупанти не соромлячись орудували рішеннями українських судів. Так міністерство оборони РФ відсудило у ТОВ «Балаклавамегастрой» причал №248 на Таврійській набережній, який незаконно був вилучений у … Міністерства оборони України корумпованою владою Севастополя. Тепер Росія забрала в свою «власність» причал і ділянку набережної на підставі рішення Севастопольського господарського суду від вересня 2009 року.

Яхт-клуб «Мрія» в Балаклаві, що належить компанії Дмітрія Сабліна. Фото:101hotels.com

Трагікомічним у цій історії є те, що власником «Балаклавамегастрой», який незаконно привласнив два причали Міноборони України та ділянку, на якій розміщений готель та яхт-клуб «Мрія», є депутат Держдуми, один з лідерів «Единой России» і «Боевого братства» Дмітрій Саблін (про його діяльність у Криму на користь Росії і собі – у розслідуванні ЦЖР). 

З початком повномасштабного вторгнення Саблін створив і очолив добровольчий підрозділ «ГРОМ «Каскад», що переріс у першу бригаду безпілотної авіації у складі ВКС РФ і став одим із найбільш ефективних з’єднань окупаційної армії. Однак ці заслуги Сабліна перед Отєчєством — нічого не важать, якщо стоять на заваді планам лестригонів Путіна. (Розпаковку бригади читайте і дивіться  у розслідуванні ЦЖР). 

Під  вилучення потрапили два причали, частина набережної і всі маєтки, що дістались компаніям Януковича-молодшого. Активи переоформили на наближену фізособу з російським паспортом — Олену Казімірову, однак трюк не спрацював.

Так звані «будинки Саші Януковича» на набережній Назукіна у Балаклаві. Фото: Yevhen Zhuk / krymmr.org (RFE/RL)

Яхт-клуб «Золотий символ», який володів і орендував об’єкти на площі 1-го травня і набережній Назукіна, до окупації Криму належав політ- і бізнеспартнерам Андрію Сенченку, Сергію Веліжанському. Через суди у «Золотого символа» окупанти забрали усе: причали, територію, готель, і той же будиночок князя Юсупова, а в погашення  «боргу» перед підприємством «Проект развития Балаклавы» компанії довелось віддати 60-метровий плавучий причал №261А.

Дробильний завод православного олігарха Новинського хутко переселився з бухти на один з кар’єрів за містом, але не залишився в збитках. Навпаки, наростив виробництво: будівництво мосту і траси «Таврида» гостро потребувало щебеню, а заряджена на оборонні замовлення металургія – флюсових вапняків.  

У 2018-му компанії Ротенбергів отримали перші дозволи і на забудову Балаклавської бухти. Обіцянки були смачними: яхтова марина на 600 суден, мільйон туристів і рік, а на місці заводу «Металіст» — громадський простір з парком, реставрація і збереження усіх об’єктів культурної спадщини. 

Однак ескізний план забудови центральної частини бухти мешканцям Севастополя показали лише в кінці 2025 року, а готелі біля підніжжя фортеці Чембало — у березні нинішнього.

Ескіз проекту забудови комплексом 5-зіркового готелю центральної частини Балаклавської бухти. Фото: скріншот відео НТС

Балаклавські капітани дивуються в програмі «Реактор» видання ForPost: у центрі бухти, на місці заводу «Металіст» не обіцяний громадський простір з парком, а два величезних готельних комплекси, що підступають до самої води. 

«Якби я вперше побачив цю картинку, то [подумав би], що це просто бухта, зроблена для готелю. Так марина не робиться, адже це технічна зона. Виходить, що все це – прилегла територія готелю, — каже Віктор Малько, капітан великої яхти.

«Це буде прилегла територія дюжини готелів! Вони будуть по всьому периметру —  і Таврійська набережна, і Назукіна», — додає ведуча Світлана Косінова.

«А я от не розумію головне:  як ми будемо піднімати човни? Там мало бути місце, його наразі не видно. Чи вони будуть дивитися з вікна, як ми піднімаємо наші човни?», — спантеличено питає Валерій Шверлюк, капітан маломірного судна. 

Балаклавці солідарно бідкаються, що їхнім яликам, якими вони возять туристів на морські прогулянки, до пляжів і на риболовлю, в «новій Балаклаві» місця не знайдеться. 

«Картинка буде класною, гарною: стоятимуть човни і збоку виглядатиме все чудово. Але це стоятимуть вже інші власники [човнів] — це вже будуть не місцеві, бо їх просто «вимиють». Місцевих не буде більшість, не буде звичайних, як ми, рибалок. Це в принципі все те, з чого починалася Балаклава, все, що звучить завжди — ось ці лестригони, тобто, рибалки», — прогнозує капітан Малько. 

Заспокоїти капітанів намагалася зрадниця Тетяна Лобач, яку окупанти наділили мандатом депутатки Держдуми. З цієї причини, треба думати, її ресторан «Татьянин мыс» на набережній Назукіна хоч і потрапив у перелік об’єктів під знесення, продовжує працювати.

«При реконструкції Балаклавської бухти обов’язково повинні залишитись рибалки. Їм треба знайти місце стоянки. Це Балаклава, це риболовля, це наша родзинка, це нащадки лестригонів», — обіцяла Лобач, від якої нічого не залежить.

Може вже час залишити в спокої романтизованих Алєксандром Купріним «лестригонів», як він називав сміливих місцевих рибалок-греків? Нащадків Вані Андруцакі, Колі Костанді та Юри Паратіно в Балаклаві немає. Сталінський режим депортував їх із Криму у 1944 році, слідом за кримськими татарами. Але зараз у бухту зайшли справжні лестригони-людожери: бізнесові стовпи режиму Путіна, які проковтнули Балаклаву як міфічні велетні – кораблі Одіссея. Вкрадені гроші за кордон  уже не виведеш, тож олігархи вкладатимуть їх у загарбаний Крим, не забуваючи розпилювати бюджетні кошти. Бо саме на них проводяться поглиблювальні роботи в бухті і будуються набережні, а от заробляти гроші там будуть Ротенберги і ті, кого вони допустять на свої об’єкти.

Монопольна скупка бухти 

Генеральний підрядник будівництва яхтової марини та всього навколо неї — АТ «Мостотрест», бенефіціарним власником якого через ТОВ «Стройпроектхолдинг» є мільярдер і друг Путіна Аркадій Ротенберг. Компанія, що будувала Керченський міст, тепер демонтує історію Балаклави.

Для годиться, кілька відомих об’єктів, таких як кінотеатр «Родина» і Мисливський будиночок князя Юсупова, продали з аукціону. Але більшість угод були приховані і громадськість дізнавалася про них лише через витоки дозвільних документів. Місцеві журналісти звернулися до ТОВ «Порт-Ламос» із запитом щодо кількості і переліку об’єктів нерухомості, які компанія отримала у власність в Балаклаві. У відповідь прес-служба компанії «Порт Ламос» лише відповіла, що «будинки, які реконструюються, на берегах Балаклавської бухти будуть пристосовані під сучасне використання і стануть новими загальнодоступними туристичними об’єктами».

Об’єкти нерухомості, привласнені ТОВ «Порт Ламос» у Балаклаві. Інфографіка створена за допомоги сервісу Chat GPT

Отже, ключові активи в бухті Балаклави – земля, ділянки набережних, об’єкти нерухомості, включаючи пам’ятки, причали тепер контролюються компаніями «Порт Ламос» і «Дели-Христо». Але крім цих відомих уже юросіб для привласнення і будівництва задіяне ціле кубло пов’язаних компаній. 

Як і у випадку «купівлі» крадених перлин курортної нерухомості та Ялтинського порту, а також придбання кримських хімзаводів Фірташа, Ротенберги скористались схемою закритих пайових інвестиційних фондів (ЗПІФ), які не реєструються як звичайні юрособи, а їхні учасники не розкриваються, та пов’язаних управляючих компаній (УК). 

У проекті розвитку Балаклави знаходимо вже знайомі за згаданими та іншими оборудками ЗПІФ комбінований «Ангаже» та «Финансовый партнер». 

Для розуміння масштабів використання схеми зазначимо, що «Финансовый партнер» має 34 «дочки» і є управляючою компанією 44 пайових інвестфондів, які всі до єдиного внесені в реєстр банку «Россия» інших друзів Путіна — Ковальчуків. У ще однієї  спорідненої УК «Фин-партнер», яка разом з інвестфондом «Ангаже» фігурувала в нашому розслідуванні щодо привласнення Ялтинського порту,  в управлінні наразі – шість інвестфондів. Компанія має одного з «Финансовым партнером» засновника-номінала Алєксєя Сорокіна.

Хронологія намотування клубка пов’язаних Ротенбергами юросіб довкола бухти Балаклава така. 

У 2021 році ЗПІФ «Ангаже», що управляється «Финансовым партнером», заснував у Москві ТОВ «Юг холдинг», яке наступного року обзавелось компанією «Риторис» і перейменувало її у АТ «Югинвестпроект». Надалі разом вони привели на світ або прикупили цілу плеяду компаній — спеціалізованих забудовників, які й «сіли» на Севастополь і Балаклаву. Це вже знайомі ТОВ «Порт Ламос» і «Дели Христо»(що оскандалилось при будівництві «еко-готелю» в охоронюваній зоні бухти Ласпі); «Белый город» и «Таврос», який своєю чергою став засновником ТОВ «Гранд Балаклава» і «Завод Шитта» (ОКС склади коньячного заводу Шитта на Таврійській набережній). Управляючою організацією усіх цих компаній є «Югинвестпроект». 

До звільнення Криму і Севастополя від планів цих компаній тепер залежить доля Балаклави і навіть її пересічних мешканців. Останнє добре демонструє проект будівництва хостела на вулиці Історичній, що йде паралельно набережній Назукіна. Мешканці цієї вулиці розповіли, що представники компанії «Порт Ламос» пропонують їм продати будинки, пояснюючи це тим, що старі споруди псуватимуть вигляд яхтової марини. 

Роботи з будівництва яхтової марини почалися у 2022 році з Таврійської набережної і ознаменувались її перекриттям. Так балаклавці на пару років залишились без доступу до міських пляжів «Василі» і «Мармуровий», а туристи – до музею бази підводних човнів, створеного українськими музейниками.

На початку червня цього року окупаційна адміністрація Балаклави і «Мостотрест» перекрили вільний доступ до набережної Назукіна та кількох вулиць на весь курортний сезон.

Забудовник Балаклавської бухти — АТ «Мостотрест» Ротенбергів закрив на усе літо прохід і проїзд по набережній Назукіна. Пропускатимуть лише місцевих мешканців і працівників держустанов та власників суден. Фото: соцмережі окупаційного уряду Севастополя

Адмініструє процес привласнення об’єктів і території бухти уповноважене окупаційним урядом Севастополя державне унітарне підприємство «Проект развития Балаклавы». Саме воно розриває угоди оренди або через слухняні суди відбирає у власність міста об’єкти нерухомості та ділянки землі. З минулого року підприємством керує росіянин Юрій Алєксєєвіч Баранов, який до того п’ять років очолював Севастопольський морський порт. Як писала тоді «Новая газета», Баранов мав каламутне бізнесове минуле: він очолював або був власником десятка підприємств — від ремонтної майстерні та гуртової торгівлі до рекламних агентств — які були ліквідовані. Тобто, був класичним номіналом, на якого вішали свої бізнеси поважні люди.

Примітно, що з 2024 року підприємство «Проект развития Балаклави» має статус «у процесі реорганізації». Окупаційний уряд вніс його в план приватизації – юрособа стане акціонерним товариством. Навіть не будемо гадати, хто виявиться головним акціонером, бо це ж очевидно! Поки що ж цей ДУП працює перевалкою активів із власності міста і його мешканців – до фірм, пов’язаних зі структурами Ротенбергів. 

Бульдозерна археологія

Згідно схеми розташування території проектування марини, яка є в Акті державної історико-культурної експертизи, по обидва боки Балаклавської бухти знаходяться 44 об’єкти культурної спадщини. На презентації проектного інституту «Геоплан» з Сімферополя все виглядає гарно, але нереалістично, бо в Балаклаві немає стільки вільного місця, щоб все це збудувати. Та окупаційна влада і люди Ротенбергів найшла вихід: все, що заважає, – знести!

У постанові окупаційного уряду Севастополя від 14 квітня 2022 року прописані 30 комерційних та історичних об’єктів по обидва береги бухти, які підуть під знесення. В кінці року почався демонтаж захопленого судоремонтного заводу Міноборони України «Металіст». У 2024 році, як писав ЦРЖ, з бухти прибрали військові частини Прикордонної служби ФСБ, Міноборони і Федеральної служби охорони РФ. Таким чином в центрі бухти вивільнили місце для готельних комплексів.

На Таврійській набережній розташованна низка дачних будинків початку двадцятого століття: дача інженера Завадського «Фата Моргана», дача лікаря Педькова і дача Щербини. Тут же — склад коньячного заводу Шітта, а майже на виході з Балаклавської бухти – мисливський будинок князя Юсупова. Всі вони є об’єктами культурної спадщини. 

Як ці об’єкти будуть виглядати в рамках проекту севастопольці дізнались, коли на архітектурно-мистецькій раді розглянули концепцію благоустрою набережної Балаклавської бухти.  Якщо коротко, то всі вони, включно з будинком князя Юсупова, перетворяться в готелі і ресторани.

Ескіз проекту готелю на місці дачі-пам’ятки Щербини. Фото: sevastopol.su

Як каже старший науковий співробітник Інституту археології НАН України Евеліна Кравченко, основним акцентом Балаклави буде стоянка яхт і будівництво готелів в усіх допустимих і недопустимих для цього місцях:

«На другий план відходить і фортеця Чембало, яка є домінантою архітектурної і культурної спадщини у Балаклаві. На другий план відходить римський табір в Кадикой, який хоч і не є атрактивним, але є найважливішим із усіх пам’яток Балаклави, бо є одним із небагатьох такого класу пам’яток на Чорному морі. А ще — храм Юпітера Доліхена, який було розкопано і можна було і експонувати. На другий план відходить навіть історична спадщина часів Російської імперії: дачі російської аристократії, інтелігенції, які нам відомі через  перебування там Лесі Українки, Паустовського, Купріна». 

Активні  роботи ведуться  і на протилежному боці боці бухти – набережній Назукіна, яку оперезали паркани будівельників. Кінотеатр «Родина», побудований на початку 20 століття, закрили ще в середині 90-х років через аварійний стан будівлі, продовжував руйнуватись і після окупації. У 2024 році об’єкт продали ТОВ «Порт Ламос» під новою назвою — кінотеатр «Монпепос» — начебто так він називався на зорі свого існування. Насправді кінотеатр називався Mon Repos — «Мій відпочинок» в перекладі з французької, але через помилку до російських реєстрів його внесли  як «Монпепос». 

І це була не найбільша помилка. В січні 2025 року керівник проекту протиаварійних робіт Іван Букалов на місцевому телебаченні розповідав, як вони все добре продумали для збереження пам’ятки, а вже за кілька місяців одна зі стін будівлі рухнула. А разом з нею — і термін здачі об’єкту, який продовжили до 2028 року.

Під час будівельних робіт 19 лютого 2026 року обвалилась стіна кінотеатру-пам’ятки «Родина»/ Mon Repos. Фото: ForPost

Лютий 2026 року відзначився масштабними руйнуваннями на Набережній Назукіна, 29. Тут в останні роки знаходився центр розваг «Академія шпигунства». Він працював на базі колишньої 184-ої Науково-дослідної експериментальної бази ВМФ СРСР, овіяної легендами про бойових дельфінів. Будівлю і територію викупило ТОВ «Порт Ламос», на її місці знесеної будівлі планують побудувати величезний готельний комплекс.

Для того, щоб втулити біля підніжжя гори Кастрон готельний комплекс на 9 тисяч квадратних метрів, треба було відкусити шматок охоронюваної території об’єкту культурної спадщини «Північне передмістя фортеці Чембало». Севастопольська компанія «Археологические и междисциплинарные исследования» усього за два місяці, у березні-квітні 2026 року провела «розкопки». Виписаний аж із Ліпецька експерт Смольянінов Роман Вікторовіч підписав акт державної історико-культурної експертизи, де запевнив, що ділянка повністю археологічно досліджена і «може бути передана у господарське освоєння в повному обсязі». 

За неймовірним збігом, Смольянінов виявився земляком Алєксандра Бачуріна, співзасновника і директора севастопольської компанії, що проводила турбо-розкопки. А ТОВка і  ГОшка заїжджого експерта мають співзучну з нею тотожну назву —  «Археологические исследования».

Ще одна експертиза, яку виконав директор заповідника «Неаполь Скіфський» Юрій Зайцев, стосувалася проектних рішень щодо прокладки каналізаційного колектора біля середньовічних фортець Чембало і Каламіта, що входять до складу заповідника «Херсонес Таврійський». Виглядало так, що будь-яка спроба встромити ковш екскаватора без наукового нагляду в цих точках є прямим порушенням закону. Але експерт у висновку пише, що збереження зазначених об’єктів культурної спадщини при створенні яхтової марини визнано «можливим».

Евеліна Кравченко, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу археології раннього залізного віку Інституту археології НАНУ. Фото: Facebook Evelina Kravchenko

Як  зазначає Евеліна Кравченко, такі лояльні висновки експертизи в Росії — звична річ. Достатньо вказати, що якась забудова, що лягла на археологічний об’єкт, буде відбуватись під наглядом археологів. І ми цебачили під час будівництва траси «Таврида», коли археологам дозволяли швиденько покопати після того, як там пройшлись бульдозери. Та ж картина — і у випадку з археологічними об’єктами Балаклави. 

«Археологічні дослідження починають проводити вже після того, як по об’єкту археології поїздила будівельна техніка, бульдозери, екскаватори. Візуально добре видно, що, власне, ґрунт знятий. Я прекрасно знаю накопичення і якості ґрунтів у Криму, в Севастополі, бо я ці ґрунти розбирала власними руками», – каже Евеліна Кравченко. – «І писати, що інженерні комунікації будуть проходити там-то і там-то і це не вплине [на об’єкти археології], як це написано в експертизі, – це взагалі є злочином. Комунікації якраз і будуть проходити по археологічній пам’ятці і по археологічних об’єктах». 

На думку Евеліни Кравченко,  даний проєкт забудови Балаклави — це формування абсолютно нового напрямку в розвитку історії урбаністики, «який можна фактично назвати урбаністичним фашизмом, коли повністю нівелюється всі попередні урбаністичні періоди історії і підходи і створюється абсолютно новий, чужий і ворожий попереднім урбаністичний стиль».

Брудний і смердючий секрет яхтової розкоші

І наостанок найбільш гостра проблема Балаклави — екологія. У місті немає повноцінних очисних споруд і стоки досі виливаються в море. На виході з Балаклавської бухти неозброєним оком видно місце випуску нечистот, бо тут морську голубінь перетинає бура річка нечистот. 

У 2021 році окупаційний уряд Севастополя відмовився від будівництва сучасних локальних очисних споруд безпосередньо в Балаклаві. Замість цього будують «гігантську трубу» (колектор), яку протягнуть до очисних споруд «Південні». Це, приблизно, 12-15 кілометрів труб по узбережжю від Балаклавської до Камишової бухти, де знаходяться КОС «Південні». 

Але от біда: ці очисні споруди, які окупанти модернізують вже десять років, досі не введені в експлуатацію. За цей час їх вартість зросла з 8,1 млрд рублів до понад 20 млрд. Важливо розуміти, що ця сума не включає вартість балаклавського колектора і робить реальну ціну очищення бухти ще вищою. Єдине, чим росіяни можуть похвалитися, так це те, що каналізаційні нечистоти по трубі зливаються в море на десять метрів далі від берега.

До того ж КОС «Південні» технічно не здатні впоратися навіть з поточним навантаженням. Бо росіяни реалізують проект, запропонований Севастополю ще в кінці 80-років минулого століття. Севастопольська екологиня Маргарита Литвиненко називає це відмовою від сучасних технологій на користь примітивного скидання нечистот у море. Це не розвиток – це екологічне убивство бухти заради економії коштів інвестора.

Історія «розвитку Балаклави» ще далека до завершення. Однак юридичні та фізичні особи, які є організаторами і виконавцями злочинної забудови Балаклавської бухти і численних випадків такого ж злочинного привласнення об’єктів української державної та приватної власності, зокрема і особливо — об’єктів культурної спадщини, уже зараз мають бути санкціоновані і притягнені до відповідальності.

Компании друзей Путина, братьев Ротенбергов присвоили старинные имения актрисы Соколовой, где останавливалась на отдых Леся Украинка, дом городского головы Михаила, дачу врача Педькова, охотничий домик князя Юсупова и более десятка земельных участков на набережных Балаклав.

На месте археологических памятников, разрушенных дач и усадеб русского дворянства, даже на месте частных домов на исторических улочках Балаклавы Ротенберги возводят два огромных гостиничных комплекса, подступающих к самой воде.

Люди Ротенбергов добились, чтобы все достопримечательности были исключены из российского перечня охраняемых объектов. Но они остаются в украинском. Так что все, что русские настроят на набережных Балаклавы, будет дополнительными эпизодами факта военного преступления незаконного присвоения.



Ранее мы уже рассказывали об упадке рыбной отрасли Крыма и Севастополя и дерибане россиянами крымских предприятий. В частности, Россия безнаказанно уничтожает все живое в Азовском и Черном морях, загрязняя акваторию нефтепродуктами и в результате ведения боевых действий. Выбрасывает за борт крымских рыболовов, устанавливая нереальные требования для обновления флота. Между тем, на рыбный рынок Крыма и Севастополя агрессивно заходят россияне. Мы установили топовых крымских коллаборантов и россиян, которые без разрешения правительства Украины ведут рыбный промысел у побережья оккупированного полуострова. И Крымская прокуратура уже приобщила эти материалы к буквенному уголовному производству.

Сегодня мы завершаем эту своеобразную трилогию о рыбаках и рыбках расследованием о крупнейших рыбоконсервных заводах оккупированного полуострова. Исторически они находились в Керчи и в Севастополе. Эта традиция сохранилась и сейчас, ничего нового оккупанты не построили, хотя обильно сели на отжатые украинские мощности и ресурсы. Наблюдаем устойчивую тенденцию: украинские предприятия, владельцы которых с согласия тогдашних украинских властей – президента Порошенко, правительств Яценюка и Гройсмана и большинства нардепов – сохранили свой бизнес на оккупированной территории благодаря фейковой “СЭЗ Крым”, теперь массово банкротятся. На их заводы с известными торговыми марками зашли российские пришельцы, кормящие крымскими консервами российских оккупантов.

Найстаріший керченський рибоконсервний завод святкує 150-річчя з військовим оркестром окупаційної армії і новою назвою. До звичної “Пролів” нові власники додали рік заснування рибної мануфактури Петерса і Жуковського – 1873-й.  І це не просто черговий ребрендинг підприємства, а нова юрособа, мета реєстрації якої – замести сліди крадіжки і уникнути санкцій. 

Цей повний захвату допис із окупованої Керчі у жовтні 2024 року опублікував у соцмережі Сєргєй Лютарєвіч, власник Групи компаній “За Родину!” із Калінінграда. “Новфй заводик” – це і є керченський рибоконсервний завод “Пролів”, що дістався Лютарєвічу завдяки крадіжці, оформленій окупаційним урядом РФ у Криму як “націоналізоване майно недружніх Росії осіб”. Шахраювати Лютарєвічу не вперше. Королем шпротів на Росії він став  після того, як обманом вивіз із Латвії два рибоконсервні заводи і шість траулерів. 

З 2014 -го року до Росії були введені західні санкції за окупацію Криму і війну на  Донбасі. У відповідь Росія ввела контрсанкції на імпорт із західних країн, а вже поставлені продукти  спалювали і давили бульдозером. Більшість рибопереробних заводів Латвії, які орієнтувались лише на російський ринок, збанкрутували, їхнє майно продали на аукціонах. Два таких заводи купив ексміністр сільського господарства Калінінградської області Сєргєй Лютарєвіч. Але не відновив виробництво, а вирізав нове західне обладнання і потайки півсотнею фур вивіз у Росію.

Сєргєй Лютаревич (крайній зліва), Анушаван Агаджанян — «міністр» промполітики Криму (в центрі) на заводі «Пролив», 16 жовтня 2024 р. Фото: rk.gov.ru

В інтерв’ю російському Forbs Лютарєвіч розповів, що поночі також перегнав з Латвії шість  риболовецьких траулерів. Каже, це теж була непроста операція: судна перегнали в Калінінградську область, зареєстрували з  новими назвами і прапором Росії, а на додачу перефарбували в корпоративний червоний колір. 

Фото: fleetphoto.ru

Відтак наразі флот групи компаній “За Родину” складається із 12 риболовецьких траулерів — половину з яких по-піратськи перегнали з Латвії. Більшість траулерів  оформлена на компанію “За Родину — Балтика”, що належить компаніям Сєргєя та Наталіі Лютарєвічєй. До складу флоту також входять майже два десятки маломірних рибальських ботів, оформлених на кооператив колишніх колгоспників. Промисел “зародінци” ведуть не тільки у Балтійському морі, а й Каспійському, де вони виловлюють 90% каспійської кільки. Тепер уже добрались і до Чорного моря. 

Черговий хапок Лютарєвіч провернув у 2023 році – під час чергової хвилі експропріації українських активів, яку провів окупаційний уряд  Росії  під гаслом “не дамо бандерівцям заробляти в Криму ”. У переліку — два рибопереробні заводи: “Пролив” у Керчі та «Консервный комбинат “Арктика», розміщений неподалік – у селі Осовіни Ленінського району. Обидва заводи віддали “зародінцям” Лютаревичам, причому, без жодної згадки про бодай удаваний  аукціон,  як це зазвичай буває з продажем крадених активів.

Кілька в томаті виробництва заводу «Арктика». Фото: скріншот з відео YouTube

І тут виникає питання: а як же це українським власникам заводів вдалося протриматись в умовах окупації майже 10 років? Хай там квартири-будинки-дачі, але ж це – промислові підприємства, діяльність яких підлягає не просто внесення до державного реєстру РФ даних про власників,  а й  підпадає під суворий контроль усіляких Россельхоз- і промнадзорів. Не кажучи вже про спецслужби, куратори від яких сидять на кожному підприємстві. 

Відповідь проста і постійним читачам та глядачам Центру журналістських розслідувань вона відома. З 2014-го по 2021 рік щодо окупованого Криму діяв закон України про фейкову Вільну економічну зону, який дозволяв українцям вести бізнес на півострові, всупереч західним санкціям і здоровому глузду. Такий бізнес одночасно  існував у двох юрисдикціях — російській і українській, але платив податки тільки окупантам, чим дуже допомагав Росії облаштовуватись в Криму,  нарощувати  військову базу і годувати окупантів. 

Саме так завод “Пролив” зберіг своїх українських кінцевих власників. У Росії були зареєстровані клони українських компаній, – «Керченский рыбоконсервный завод «Пролив» і «Пролив» — із засновниками в офшорах. 

Не будемо обтяжувати вас купою юросіб, на яких був записаний керченський завод до і під час окупації. Бо кінці завжди вели до компаній бізнесменів із Дніпра, відомих виробництвом склотари – Юрія Кришина та його сина Олега Кришина. Останній у 2014 році став народним депутатом-мажоритарником і увійшов до фракції  “Народного фронту” — партії тодішнього премʼєра Арсенія Яценюка.

Олег Кришин. Фото: wikipedia

У 2015 році російський клон ТОВ “Пролів” змінив юридичну адресу з Керчі на Москву. Консерви під українськими торговими марками «Пролив», «Vilnas», «Боспор» і «Laatsa», якими володіє компанія,  продовжували випускатись в окупованому Криму.  А в 2018 році “Кілька в томаті” заводу “Пролив” була визнана кращою в Росії.

У 2019 році Олег Кришин знову балотувався у нардепи , причому, під палкими патріотичними гаслами, але програв. 

Хто б сумнівався: діла у керченського заводу в окупації йшли просто чудово: московський клон української компанії на момент експропріації мав річну виручку у мільярд рублів, а чистий прибуток – у майже 127 мільйонів. Насьогодні засновником і бенефіціаром українського ТОВ “Пролів “ у Дніпрі, вже без усіляких офшорок, а напряму вказаний батько екснардепа Юрій Кришин. 

Сєргєй Лютарєвіч, заволодівши заводом у Керчі і торговельними марками консерв,  вирішив обірвати їхню спільну історію в обох юрисдикціях, і зареєстрував нову компанію “Пролив 1873”. За результатами 2025 року вона стала лідером рибоконсервної галузі в окупованому Криму з виручкою у 1 мільярд 600 мільйонів рублів. Дані про поставки силовим відомствам своєї продукції “зародінци” не публікують. Але в мережі знаходимо чимало повідомлень про  допомогу “бойцам СВО” . 

Калінінградський король шпротів Сєргей Лютарєвіч активно фінансує закупівлі безпілотників та іншого обладнання для убивства українців і щедро підгодовує окупантів консервами. 

Зазначимо, що експропрійований  завод “Пролив” є абсолютним лідером за виручкою не лише в окупованому Криму, а й у Севастополі. Більше того,  найуспішніший севастопольський рибоконсервний комбінат “Новый” має виручку на порядок меншу і банкрутує на очах.  Як і пов’язані з ним два найбільших колись рибопереробних заводи — “Интеррыбфлот” та “Аквамарин”.  На момент окупації Севастополя умовна група компаній “Интеррыбфлот” виготовляла 100 мільйонів банок консервів на рік. Вже у грудні 2014-го комбінат пережив рейдерську атаку — московська фірма отримала потрібне рішення в суді, а її охорона взяла штурмом підприємство. 

Севастопольські видання пишуть, що місто взагалі може позбутися власної рибоконсервної продукції.  Як кажуть в Україні: здобули!  

На момент окупації Севастополя умовна група компаній “Інтеррибфлот” виготовляла 100 мільйонів банок консервів на рік. Вже у грудні 2014-го комбінат пережив рейдерську атаку — московська фірма отримала потрібне рішення в суді, а її охорона взяла штурмом підприємство. 

Це Володимир Нігар — керівник і один із власників низки компаній групи компаній  “Інтеррибфлот”. Воно було створене на найбільших уламках радянського об’єднання “Атлантика”  і його флоту, що працював у світовому океані, колишнім заступником голови Держкомітету рибного господарства України В’ячеславом Верходановим.

Володимир Нігар. Скріншот відео НТС Севастополь

Це Володимир Нігар – керівник і один із власників низки компаній групи компаній  “Інтеррибфлот”. Воно було створене на найбільших уламках радянського об’єднання “Атлантика”  і його флоту, що працював у світовому океані, колишнім заступником голови Держкомітету рибного господарства України В’ячеславом Верходановим. Ексчиновнику дісталися три плавучих рибоконсервних заводи, транспортні судна та виробничі потужності в Севастополі. Український «Інтеррибфлот», який приріс ще компаніями і комбінатами, годував Україну , ближнє і дальнє зарубіжжя  консервами під марками «Аквамарин», «Дика риба», «Шпроти золоті». 

Вʼячеслав Верходанов. Фото: Крымское эхо

Після окупації Криму Росією компанія змінила юридичну адресу з Севастополя на Київ, її керівником і одним із співзасновників став Григорій Луцай. Найцінніший актив групи — потужний риболовний траулер “Море содружества” – на момент окупації перебував на промислі криля  у Антарктиці і до Севастополя вже не повернувся.

Однак того ж року у російському реєстрі з’явився клон українського «Інтеррибфлоту», заснований партнерами Луцая — Володимиром Нігарем та Володимиром Гельвановським. Вони ж хутенько, відразу після незаконного референдуму,  подали документи і зареєстрували в Роспатенті право на головну торговельну марку української компанії — “Аквамарин”. 

А далі – все по закону про фейкову ВЕЗ “Крим”. Консерви з цією ТМ і логотипом усі роки окупації Криму продавались і в Україні, і в Росії , і на окупованих нею територіях. Консерви вироблялись і в Севастополі, і в Миколаєві чи Одеській області. Хоча джерело постачання криля могло бути тільки одне. Про цей бізнес на два фронти ми розповідали в розслідуванні для проекту Слідство.інфо. 

Ще у 2021 році компанії з групи “Інтеррибфлоту” в окупованому Севастополі були повні планів — аж до будівництва нових траулерів. Причому, на краденому Севморзаводі. Однак у путінської Росії були інші плани — повномасштабне вторгнення в Україну з метою її повного винищення.

Крим став одним із головних плацдармів і транзитних шляхів російської військової логістики. Як ми розповідали в попередніх матеріалах про занепад риболовецької галузі на окупованому півострові, вилов риби в Чорному та Азовському морях різко скоротився через заборону виходу в море, закриття промислових ділянок для потреб військових, а також забруднення акваторії та всього в ній живого нафтопродуктами.  Власники компаній з групи “Интеррыбфлот” не просто співпрацювали з окупаційним урядом Росії в Севастополі – активно підтримували окупацію, брали участь в російських виставках і  пропагандистських заходах. Однак коли через війну проти України втратили спроможжність платити по кредиту російським банкам — їх просто кинули. Як це і водиться в Росії. Відтак банкрутами визнані компанії “Интеррыбфлот”,  “Аквамирин” і рибоконсервний комбінат “Новый”.



Финская компания SVK Valves LTD и российское АО «ПО «Технофлот» связаны не только торговыми отношениями, но и учредителями и менеджментом. Центр журналистских расследований также установил сеть связей питерской компании с другими иностранными юрлицами.

АТ «Производственное объединение «Технофлот» із Санкт-Петербургу з 2007 року виготовляє суднову арматуру, клапани, крани та інше обладнання і постачає свою продукцію замовникам в РФ, СНД і «близькому зарубіжжі». А ще проводить випробування суднового обладнання для Російського морського регістру судноплавства і «адаптує імпортне обладнання під російські стандарти». 

ВО «Технофлот» включене до урядового переліку організацій оборонно-промислового комплексу Росії, як свідчить файл міністерства промисловості і торгівлі РФ, опублікований Центром «Досьє». Тобто, об’єднання визнане критично важливим для обороноздатності країни.

І це не дивно, адже серед замовників об’єднання — ключові суднобудівні заводи РФ, що серійно будують військові кораблі і судна для війни в Україні.

• АТ «ССЗ «Вымпел» (Рибінськ) — великий виробник ракетних і патрульних катерів, зокрема, класу «Мангуст», «Молния» і «Грачонок», призначених для ВМФ та прикордонної служби ФСБ РФ. Під санкціями Канади і ЄС з 2022 року.

АТ «Адмиралтейские верфи», яке будує і ремонтує підводні човни проєктів 636 «Варшавянка» і 677 «Лада», патрульні кораблі льодового класу для ПС ФСБ, а також науково-дослідні судна і траулери. У 2022 році ЄС, Канада та США застосували до верфі санкції.

Момент ураження підрозділом СБ України підводного човна типу 636 «Варшавянка» в порту Новоросійська у грудні 2025 року. Фото: СБУ

• ФГУП «Судостроительный завод «Море». Це підприємство «Укроборонпрому» у Феодосії після окупації Криму у 2014 році було незаконно експропрійоване Росією і будує малі ракетні кораблі для ВМФ РФ. Перебуває під санкціями США з 2016 року та ЄС – з 2022-го.

Україна вперше санкціонувала ВО «Технофлот» у 2019 році строком на три роки, а в 2023-му ввела обмеження вже на десять років. 

І от уявіть собі: це велике виробниче об’єднання (фактично, ціла група компаній), з контрактами з найбільшими військовими верфями РФ, зі статусом підприємства російської оборонки і санкціями України є офіційним представником в Росії маленької торговельної компанії на півдні Фінляндії? Не віриться? Але саме на це сподіваються учасники цієї схеми, яка, на наш погляд, використовується для обходу західних санкцій і, не виключено, є прикриттям для роботи російських спецслужб. Після 2022 року дані про зв’язок російської та фінської компаній на їхніх сайтах добре потерли. Але ж веб-архіви та дані реєстрів не горять.

Фінська родичка  ВО «Технофлот»

Перша підозра, що із ВО «Технофлот» щось не так, виникла, коли в контактах на сайті-агрегаторі даних росреєстрів побачили електронну адресу генерального директора Єфіма Благушінова efim.blagushinov, прив’язану до доменного імені сайту зовсім іншої юрособи, причому, не російської. @svk-valves.com привело нас до фінської SVK Valves LTD (ID 2099594-9).

Вона зареєстрована у місті Котка, порт якого у Фінській затоці, як вказано у довідниках, є основним портом країни для економічних зв’язків із Росією. І це зрозуміло, бо до кордону з РФ – рукою подати, що по суходолу, що по морю, а до Санкт-Петербургу – якихось 260 км. 

SVK Valves зареєстрована того ж року, що і російське акціонерне товариство — у 2007-му  і, який збіг, – займається гуртовим продажем обладнання для промисловості і суднобудування. 

Спільний виставковий стенд SVK Valves Ltd та ЗАТ «ПО «Технофлот», 2016 рік. Фото: пошук Google

У мережі легко знаходяться свідчення спільної діяльності двох компаній: на фото бачимо, що на міжнародних галузевих виставках вони мали один на двох павільйон або стенд. 

Про тісну спорідненість компаній також свідчать дані веб-архіву. 

Контент сайту SVK Valves з моменту реєстрації його доменного імені у 2007 році був повністю – від головного банера до контактних даних у футері – присвячений діяльності ВО «Технофлот». Пітерську компанію вказували як офіційного представника SVK Valves в Росії. На сторінках фінської компанії у Facebook та Twitter на заставці розміщено її логотип із стилізованим зображенням клапана і першими літерами слів, що складають слово ТехноФлот – «Т» та «Ф».

Архівна сторінка сайту фінської компанії SVK Valves Ltd. Так вона виглядала до середини 2022 року. Фото: скрін сторінки з WaybackMachine

Примітно, що «Технофлот» у тому ж 2007 році зареєстрував власне доменне імя technoflot.com в російській доменній зоні, однак за даними вебархіву, контент на ньому зʼявився лише у 2023 році. І там — жодного слова про представницькі функції від SVK Valves. В той же час фінська компанія також вирішує «оновити» свій сайт. І це ж треба – там теж немає жодного слова про «офіційного представника в Росії» ВО «Технофлот»!

Тобто, після повномасштабного вторгнення РФ в Україну і застосування до Росії посилених західних санкцій обидві компанії синхронно приховали в публічній площині своє спільне багаторічне бізнесове минуле.

Кому належать компанії в РФ та Фінляндії

Головний ідентифікатор пов’язаності російської та фінської компаній – засновники і керівники, і вони майже тотожні.  

З держреєстру юросіб РФ дані про засновників АТ «ПО «Технофлот» приховали з публічного доступу у 2021 році, що дозволено підприємствам ВПК, дані про власників акцій не розголошуються. Однак за історичними даними до того моменту засновниками товариства були росіяни Сєргєй Вєрєсоцкій, Алєксандр Кухарчік та Алєксандр Сємьонов. 

Ці ж троє є засновниками ще одного Виробничого об’єднання «Технофлот», але уже у формі ТОВ, і мають партнерів – Віктора Равліка і Владіміра Бакалєца. Ця компанія має той же основний вид діяльності, що й акціонерне товариство, – торгівля гуртова неспеціалізована. 

А ось третя компанія цієї умовної групи ТОВ «Производственное объединение «Стальком» вже має виробничі види діяльності – обробка металу і виробництво металевих конструкцій та виробів. Тут партнером «трійки» технофлотівців з найбільшою часткою (50%) і директором юрособи є  Сєргєй Чанчіков. 

Алєксандр Сємьонов і Алєксандр Кухарчік, засновники ВО «Технофлот», 2011 р. Фото: ОК Alexander Kukharchik

Усі три компанії зареєстровані у 2007 році і мають спільну юридичну адресу у Санкт-Петербурзі – Піскарьовський проспект, 63, літер А і займають сусідні офіси.  

Зареєстровану того ж року фінську SVK Valves LTD, за данимии  торгового реєстру, на сьогодні контролюють: голова правління Сєргей Вєрєсоцкій, управляючий директор Алєксандр Кухарчік, він же разом із сином Вєрєсоцкого – Алєксєєм є повноправними членами товариства. Усі вони вказують місцем проживання Фінляндію, ймовірно, мають і громадянство цієї країни.

Реєстраційні дані SVK Valves LTD у торговому реєстрі Фінляндії. Скіншот стрінки сайту: https://www.asiakastieto.fi/

На сторінці в LinkedIn Алєксєй Вєрєсоцкій зазначає, що є директором із закупівель та інженером експорту у SVK Valves LTD. З інформації щодо освіти слідує, що старшу школу він закінчив у 1999 році уже в Фінляндії, там же отримав університетську освіту, а його діти мають неслов’янські імена. Всі ці факти дають підстави для думки, що його родина постійно  живе у Фінляндії, але періодично вони відвідують Росію, про що свідчать чисельні перетини кордону.

Алєксєй Вєрєсоцкій, директор SVK Valves LTD , 2018 р. Фото: Facebook

За великим рахунком, цей російсько-фінський бізнес можна назвати сімейним, точніше, двох сімей. 

У обох компаніях ВО «Технофлот» з 2016 року директорські посади займає і син Кухарчіка — теж Алєксандр, який має ступінь кандидата технічних наук і мешкає в Санкт-Петербурзі. Але, як свідчать дані злитих баз, Кухарчік-молодший регулярно, по 3-4 рази на рік, відвідував Фінляндію. Кухарчик Людмила Владіміровна, дружина Кухарчика-старшого і мати — молодшого, яка вказує як контактну інформацію корпоративну е-адресу SVK Valves — «[email protected]».

У SVK Valves була працевлаштована і дружина Сєргєя та мати Алєксєя Вєрєсоцкіх — Іріна, яка у сервісі aeroleads.com вказала себе як менеджера по роботі з клієнтами.

Сєргєй Вєрєсоцкій з дружиною Іріной Вєрєсоцкой, 2025 р. Фото:Facebook Artflow

Ризикнемо припустити, що абревіатура SVK у назві компанії — це акронім прізвищ засновників англійською: S — Сємьонов, V — Вєрєсоцкій, K — Кухарчік, а слово valves у перекладі — це клапани, які вони у великому асортименті виробляють у Росії і продають, зокрема, російським військовим верфям.

Щоб уже закінчити з фігурантами, зазначимо, що корпоративна пошта фінської SVK Valves повʼязує ще кількох вартих уваги людей у сфері суднобудування. 

Ніколай Владіміровіч Январьов з моменту заснування підприємства і принаймні до 2025 року займав у АТ «ВО «Технофлот» посаду технічного директора. За інформацією відкритих російських джерел, Январьов є автором понад 20 патентів на розробки обладнання та технологій в галузі судноремонту та суднобудування.

Ніколай Январьов, технічний директор АТ «ПО «Технофлот», 2020 р. Фото: ВК

І, нарешті, Єфім Вікторовіч Благушінов, гендиректор АТ «ПО «Технофлот», з якого ми і починали цю розповідь. Він має цікаву біографію, оскільки є кадровим військовим у відставці. Після закінчення військово-морського інженерного інституту в Санкт Петербурзі і, як мінімум, з 2005 року чоловік служив у військовій частині 77510 на острові Нова Земля (н.п. Белушʼя Губа). 

Ця військова частина відома з радянських часів як полігон «Обʼєкт 700», де проводились ядерні випробування, зокрема, для досліджень впливу ядерного вибуху на роботу підводних човнів ЗС СРСР. 

Єфім Благушинов, гендиректор підприємства АТ «ВО «Технофлот», 2024 р. Фото: ВК

З 2016 року Єфім Благушінов працює в АТ «ВО «Технофлот»: спочатку був начальником відділу технічного контролю та старшим інженером, а з січня 2026 займає посаду  гендиректора.

З ким і чим торгують ВО «Технофлот» і SVK Valves

Найперше — усі згадані вище компанії у Росії та Фінляндії є діючими. Усі знизили свої доходи і прибутки після 2022 року, однак жодна не збанкрутіла. SVK Valves минулого року отримала 758 тис. євро виручки проти майже 2,6 млн у 2021 році. Але все одно не в збитках.

Дві російські компанії не подають у публічний доступ фінансові звіти з 2022 року, а відкриті дані держзакупівель стали відсутні ще раніше – як уже зазначалось, підприємствам ОПК та тим, хто може потенційно отримати санкції, уряд дозволив не публікувати цю інформацію. 

Аналіз даних глобальної системи корпоративних ризиків Sayari за період повномасштабного вторгнення РФ розкриває масштаби експортно-імпортних операцій ВО «Технофлот». Щонайменше вісім іноземних компаній провели понад 250 поставок різноманітного обладнання на підприємство російського ВПК, зокрема, це — трубопровідна суднова арматура, суднові механізми та інші комплектуючі.

Перелік іноземних підприємств-партнерів на сайті АТ «ВО «Технофлот» Фото: technoflot.com

Найактивнішими серед іноземних постачальників є  турецькі та китайські фірми Soyteknik Endüstriyel Ekipmanları, Hels Endüstriyel Mamüller, AFFCO Flow Control. Перша та остання компанії активно беруть участь у російських виставках і після 2022 року. 

Однак основним торговельним партнером АТ «ВО «Технофлот» є фінська SVK Valves LTD. За даними Sayari, з 2020 по 2023 рік вона здійснила близько 170 поставок різних товарів.  

Виглядає так, що SVK Valves Ltd став своєрідним хабом для російських підприємств групи «Технофлот» з продажу їхньої суднової арматури, а також отримання західних зразків за схемою «паралельного імпорту». 

Згідно з інформацією сервісу імпорту-експорту Sayari, значна частина продукції, що надходила від SVK Valves до АТ «ВО «Технофлот» з 2020 по 2023 рік, маркувалася як виготовлена в Німеччині та Польщі, попри те, що серед задокументованих постачальників немає жодного німецького чи польського контрагента – закупівлі SVK Valves зводяться виключно до турецьких.

Протягом 2022–2023 років основними постачальниками SVK Valves LTD були ті ж турецькі компанії, що одночасно торгували з АТ «ВО «Технофлот»: Hels Endustriyel Mamuller та Soyteknik endustriyel Mazelemer (Soyvalves). Продукція в обох випадках маркується як виготовлена в Туреччині, тобто, країні реєстрації цих компаній.

Це дає підстави припускати, що фінська компанія закуповує продукцію європейських виробників і посередників у Фінляндії і вже звідти переправляє її до Росії, до підприємства російського ВПК. 

Додатково факт отримання продукції з країн ЄС підтверджують декларації відповідності російського АТ «ВО «Технофлот». Згідно із реєстром Федеральної служби акредитації Росії, з 2022 року компанія подала понад 20 таких декларацій на зразки арматури трубопровідної, клапанів, вентилів та іншого суднового обладнання від західних компаній-виробників. А саме: німецьких Oventrop GmbH & Co. KG Herose GmbH та Armaturen-Wolff Friedrich H.Wolff GmbH Co.KG; нідерландської Winteb B.V, фінської Rauplan OY., хорватської Inelteh D.O.O. 

АТ «ВО «Технофлот» не приховує факту взаємодії з європейськими постачальниками, про що прямо вказує на своєму сайті. Наприклад, на маховику вентиля на цьому фото легко прочитати назву компанії-виробника – Armaturen-Wolff — Hamburg/.

Це відомий світовий виробник обладнання Armaturen-Wolff Friedrich H.Wolff GmbH, на сайті якого, своєю чергою, в партнерах знаходимо SVK Valves. Що в принципі — нормально, адже це фінська компанія. Однак є маленький нюанс — російська за походженням і призначенням. 

Центру журналістських розслідувань не вдалося з’язатися із керівництвом SVK Valves LTD за контактними даними, вказаними на офіційному сайті компанії. Виклики за вказаним номером телефону йдуть – але ніхто не приймає дзвінки і не телефонує у відповідь на пропущені. ЦЖР готовий опублікувати позицію компанії щодо оприлюднених фактів пов’язаності з підсанкційним російським АТ «ПО «Технофлот», у разі її отримання.

О большинстве депутатов Херсонского областного совета, спрятавших свои декларации по публичному доступу, а свое состояние – от избирателей, ЦЖР уже писал два года назад. Как видим, более прозрачными за годы великой войны эти политики не стали.

Кто «засекретил» свои декларации

Ровно половина из этих 12 депутатов представляют президентскую партию «Слуга народа»: Павел Александров, сотрудник аппарата облсовета, Галина Гондарева, первая заместитель городского головы Каховки, Виктор Короленко, директор Херсонской областной клинической больницы, Марина Малахова, заместитель начальника главного управления Госпродпотребслужбы в Херсонской области, Александр Самойленко, глава облсовета и Дмитрий Бутрий, первый заместитель председателя Херсонской облгосадминистрации.

Правда, данные о зарплате Бутрия есть в публичном доступе и с ноября 2024 года обнародуются ежемесячно. Однако это лишь часть всего перечня данных, подлежащих декларированию.

Отсутствуют в публичном доступе декларации двух депутатов от Блока Владимира Сальдо: Михаила Жарова, директора департамента градостроительства, архитектуры и земельных ресурсов Херсонского горсовета в 2021-2023 годах и владельца нескольких аграрных компаний Сергея Сорокунского, обвиняемого в пособничестве врагу и военному преступлению — это дело рассматривается в суде.

Сергей Сорокунский на судебном заседании 9 марта 2026 года в Днепровском райсуде Киева. Фото: Ксения Новицкая, LB.ua

Нет доступа и к декларациям депутатов от партии Игоря Колыхаева «Нам тут жити»: аграрного бизнесмена Виктора Деркача и Александра Книги, директора Херсонского областного академического музыкально-драматического театра имени Николая Кулиша.

Скрыты декларации Дениса Микитюка от ОПЗЖ, который возглавлял управление Государственной архитектурно-строительной инспекции в Херсонской области и Ирины Сокур от партии «Наш край», директора Херсонского регионального онкологического центра областного совета.

Подавляющее большинство этих депутатов имеют законные основания для изъятия своих деклараций из открытого доступа во время военного положения. Как сообщал ЦЖР, на это имеют право: большинство военнослужащих, привлеченные к ведению боевых действий, полицейские полиции особого назначения, разведчики, те, которые находятся на временно оккупированных территориях, пленные, интернированные и лица, которые для выполнения служебных полномочий постоянно находятся на территориях ведения активных боевых действий.

Именно последняя категория дает право народным избранникам, одновременно являющимся и местными чиновниками, на закрытие публичного доступа к своим декларациям о доходах и расходах до конца действия военного положения, ведь Херсон и все прибрежные населенные пункты области находятся под постоянными обстрелами врага и имеют статус зоны активных боевых действий.

Галина Гондарева, депутат Херсонского облсовета. Фото: Мост

Однако некоторые депутаты скрыли свои декларации, не имея на это законных оснований. К примеру – Галина Гондарева от «Слуги народа». Насколько известно ЦЖР, депутат с 2022 года находится за пределами Украины, в зоне активных боевых действий для выполнения служебных полномочий не находится и нет членов семьи в оккупации, которых она могла указывать в своих предыдущих декларациях.

ЦЖР обращался к Гондаревой с просьбой разъяснить мотивы закрытия доступа к ее декларациям, но ответа на момент публикации этого материала так и не получили.

Депутаты Херсонського облсовета Руслан Романенко (слева), Сергей Дроздик (в центре) и Николай Баграев, бывший народный депутат, 2020 год. Фото из соцсетей

В отличие от Гондаревой ее земляк и предшественник в должности первого заместителя городского головы Каховки, депутат облсовета от партии «Батькивщина» Руслан Романенко не скрывает свои декларации. Хотя у него хватает активов, потерянных на ВОТ Херсонщины, в частности, ООО «Тройка», известное своей минеральной водой «Каховка». В последние годы Романенко работает заместителем генерального директора Национальной акционерной компании «Украгролизинг».

Депутаты – государственные изменники, коллаборанты и предприниматели с ВОТ

Еще одна категория – депутаты, которые не выполняют свою обязанность декларировать свои доходы, активы и расходы в соответствии с Законом Украины «О предотвращении коррупции». В Херсонском областном совете мы насчитали таких 20. Большая часть из них не делает этого по вполне «естественным» основаниям – из-за своего сотрудничества с российскими оккупантами.

Едва ли не самый известный из депутатов-запроданцев – Виталий Булюк, депутат от «Нашего края». Еще в декабре 2022 года Херсонский областной совет лишил его права слова и участия в своих заседаниях, однако статуса депутата он не лишился. Булюк обвинен в коллаборационной деятельности и в пособничестве врагу, следующее заседание по этому делу назначено в Херсонском городском суде на 25 мая.

Владимир Ганжа-млодший, депутат Херсонского областного совета. Фото из соцсетей

Владимир Ганжа-младший, депутат от «ОПЗЖ» – сын и бизнес-партнер одного из самых богатых латифундистов Херсонщины Владимира Ганжи из Новотроицкой поселковой громады Генического района, уже осужденного за пособничество врагу.

Александр Кистечок, депутат облсовета от партии «Батькивщина», один из самых богатых фермеров в Геническом районе и в прошлом – рекордсмен по неподаче деклараций, остается на ВОТ Херсонщины.

В декабре 2022 года в российском госреестре появился клон украинского ООО «Дніпро» с теми же учредителями: Александр Кисточек с долей в 51% и мифическая Татьяна Анастасова, которую никто никогда не видел. По данным ЦЖР, это мать рейдера Виктора Анастасова, больше известного как «Стас Макеевский», который во времена Януковича успешно отжимал бизнес на Херсонщине.

Александр Кистечок, депутат Херсонского областного совета. Фото: hgi.org.ua

Учитывая дату регистрации ООО «Днипро» (2 декабря 2022 года) и то, что российский ИНН Костечок получил только в 2024 году, компанию могли внести в ЕГРЮЛ даже без его ведома – автоматом, как это тогда аврально делалось на ВОТ по требованию Москвы.

А уже в апреле 2023 года у российской компании появился другой директор, а через месяц и соучредитель – Хачатрян Оганнес Гагикович из Крыма. Он также считается руководителем абсолютно убыточной ялтинской фирмы «Новый Крым». Пока неизвестно, по своей воле Кистечок лишился своей доли в ООО «Днипро», или отжали ее у него. Вместе с тем, эта компания является соучредителем в ООО «Геническая центральная аптека», где у жены депутата Ольги Костечок – доля в 40% уставного капитала.

А «Днипро» Хачатряна-Анастасовой снабжает зерном россиян, как выявило расследование ЦЖР о маршрутах вывоза зерна в Россию с оккупированных территорий Украины.

Сергей Кульчиковский – депутат от партии Игоря Колыхаева «Нам тут жити». В июле 2022 года его объявили в розыск по подозрению в государственной измене по ч. 2 ст. 111 УК Украины.

Валерий Литвин, генерал милиции в отставке, депутат от Блока Владимира Сальдо. Сейчас в суде рассматривается дело по обвинению его в посягательстве на территориальную целостность и неприкосновенность Украины, повлекшие гибель людей и другие тяжкие последствия.

Задержание Светланы Межерицкой после освобождения Херсона от оккупантов. Фото: @KHERSON_KOLABORANT

Светлана Межерицкая, депутат от партии «Наш край». В ноябре 2025 года Херсонский городской суд признал ее виновной в коллаборационной деятельности. Межерицкая обжаловала приговор в апелляционном суде. Точка в этом деле еще не поставлена.

Эдуард Репилевский, депутат от ОПЗЖ, латифундист и бывший оккупационный министр сельского хозяйства Херсонщины. В Пересыпском районном суде Одессы рассматривается дело по обвинению его в коллаборационной деятельности и государственной измене.

Виктор Пунгин, депутат от «Европейской солидарности» и фермер. По данным российского госреестра, Пунгин вместе с женой, сыном и дочерью является совладельцем Фермерского хозяйства «Восход» в с. Малая Маячка Олешковской громады. До прошлого года в финансовых отчетах показывал более 200 млн рублей выручки, однако 2025-й – с убытком.

В 2024 году областной совет лишил его права слова и участия в своих заседаниях, однако подозрений в коллаборационной деятельности пока еще нет.

Следует упомянуть еще двух депутатов Херсонского облсовета, которые тоже давно не представляют свои декларации. Виталия Штанько из ОПЗЖ, который в 2023 году незаконно зарегистрировал в российской юрисдикции «Селянское (фермерское) хозяйство «Виктория-Аскания» в поселке Аскания-Нова Каховского района. В Едином государственном реестре юридических лиц РФ указано, что Штанько имеет российское гражданство и является управляющим и учредителем этого хозяйства.

Ирина Збаровская, депутат Херсонского облсовета. Фото: hgi.org.ua

Ирина Збаровская, депутат от ОПЗЖ в 2020 году возглавляла филиал областного центра занятости в поселке Новотроицкое Генического района. Она – жена коллаборанта Петра Збаровского, законно избранного председателя Новотроицкой поселковой громады, затем гауляйтера поселка Нижние Сирогозы, оккупационного министра сельского хозяйства Херсонщины, а с ноября 2025 года – директора незаконно созданного в Скадовском районе АО «Каланчакский комбинат хлебопродуктов».

По данным из российских источников, Ирина Збаровская сейчас возглавляет финансовый отдел оккупационной администрации Каховки, которая с 2023 года находится в курортном поселке Лазурное Скадовского района.

Источник: сайт оккупационной администрации Каховки

Незаконно зарегистрировал свой бизнес у окупантов и предприниматель из Каховки Сергей Дроздик, депутат Херсонского облсовета от ОПЗЖ. В последний раз он подавал свою декларацию за 2020 год. Хотя, по данным ЦЖР, он не находится на оккупированной территории – вероятно, находится сейчас в Турции.

В конце 2023 года незаконно зарегистрировано в российской юрисдикции и новокаховское ООО «Арм-Агро» Дереника Мелконяна, депутата от партии Игоря Колыхаева «Нам туть жити». В российском государственном реестре юридических лиц указано, что Мелконян – гражданин РФ, учредитель этого предприятия.

Источник: ЕГРЮЛ

Кто также не подает декларации

Давно не подают свои декларации еще и такие депутаты облсовета: Сергей Максименко, аграрий и бизнесмен, избранник от партии Игоря Колыхаева «Нам туть жити», Вадим Махонин, депутат от этой же партии, учредитель и руководитель одесского частного предприятия «Лава», депутаты от ОПЗЖ Виталий Пишный, Михаил Романий и Егор Устинов, Ольга Съедина и Наталья Тарасова, депутат от «Европейской солидарности», Александр Синенко от партии «Наш край».

Херсонский областной совет пытался установить местонахождение всех своих депутатов. Эту информацию ей не предоставили Юрий Власов, Вадим Махонин и Егор Устинов. Известно только, что они не находятся на временно оккупированной территории. К примеру, в 2025 году стало известно о том, что Егор Устинов попал в ДТП в Италии. В последний раз он подавал декларацию за 2023 год.

Как сообщили ЦЖР в Херсонском облсовете, на временно оккупированных территориях вероятно находятся депутаты, которые не предоставили информацию о своем местонахождении: Александр Кисточок, Дереник Мелконян, Виталий Пышный, Виктор Пунгин, Михаил Романий, Ольга Съедина, Александр Синенко и Наталья Тарасова.

Как пояснила в ответе на запрос ЦЖР Анна Новоселова, заместитель руководителя управления коммуникаций и информационной политики Национального агентства по предотвращению коррупции, для депутатов, которые находятся на ВОТ, отсрочен срок подачи деклараций до прекращения или отмены военного положения. Это исключение на них не распространяется, если они уехали с оккупированной территории. В этом случае они обязаны подать декларации в течение 90 дней после выезда из оккупации.

Например, недавно так поступил Валерий Салтыков, депутат облсовета от «Европейской солидарности». Он выехал из ВОТ и в марте 2026 года одновременно подал декларации за 2021-2025 годы.

Владислав Барахта, признанный избранным депутатом Херсонского облсовета. Фото: Мост

Отсутствуют в реестре декларации Владислава Барахты, признанного избранным депутатом облсовета от партии «Слуга народа» в мае 2024 года вместо одного из отозванных предателей. Однако депутатом облсовета его еще не зарегистрировали из-за отсутствия соответствующего постановления Херсонской областной территориальной избирательной комиссии. Поэтому формально в отсутствии его декларации в реестре НАПК нарушения нет.

«Часть депутатов во время войны потеряла реально все»

Из поданных деклараций остальным депутатам видно, что доходы у значительной части из них снизились за время войны. Хотя часть своих доходов некоторые депутаты явно скрывают.

Юрий Власов, депутат Херсонского облсовета. Фото: сайт облсовета

Юрий Власов из Новой Каховки, заместитель председателя облсовета, владелец сети магазинов «Властелин», депутат от партии Игоря Колыхаева «Нам туть жити», в 2024 году задекларировал доходы своей семьи в 220 тысяч грн и сбережения в 650 тыс. грн наличными. В то же время, в 2025 году, судя по его декларации, жена Власова приобрела в Болгарии две квартиры общей стоимостью около 3,8 млн грн. Весь доход его семьи за прошлый год – почти 190 тыс. грн, а задекларированные сбережения существенно выросли – до 3,2 млн грн и 7 тысяч евро.

Никакого жилья, никакой недвижимости, никаких доходов и денежных активов не задекларировала за 2025 год Анна Пыляй, депутат от Блока Владимира Сальдо. А весь ее задекларированный доход в 2024 году – 4 тысячи гривен помощи ВПЛ.

Весь доход семьи Сергея Хланя, избранного от «Европейской солидарности», в 2025 году составил около 63 тысяч гривен. Его задекларированные денежные активы – 363 тысячи гривен и 380 тысяч долларов наличными. В 2024 году его активы были больше — $412,5 тысяч и 363 тысяч грн, как и зарплата — 888,8 тысяч грн.

Самые интересные детали из недавнего расследования «Схем» о декларации Юрия Соболевского, первого заместителя председателя облсовета, депутата от «Слуги народа», касались преимущественно 2018-2022 годов. Именно в то время он сумел за один год разбогатеть более чем на 3,5 миллиона гривен — он задекларировал эту сумму без объяснения происхождения, в основном в форме валютной наличности.

Стоит добавить, что во время большой войны три депутата областного совета добровольно сложили полномочия – избранник от «Европейской солидарности» Игорь Иосипенко и Весна Мартынова и Владимир Сеник от ОПЗЖ.

Данила Репилевский, подозреваемый в госизмене. Фото из соцсетей

Еще два депутата облсовета – Данила Репилевский и Юрий Ковалев – досрочно прекратили свои полномочия из-за сотрудничества с оккупантами. Оба – избранники президентской партии «Слуга народа». Их отозвали по народной инициативе.

В связи со смертью во время полномасштабной войны прекратили полномочия депутатов Геннадия Лагуты и убитого россиянами Александра Гордиенко от партии Игоря Колыхаева «Нам тут жити», а также Богдана Артющика от ОПЗЖ.

Как рассказал ЦЖР Александр Самойленко, председатель Херсонского областного совета, еще три депутата подали заявления о досрочном сложении своих полномочий – Диана Бобровская от ОПЗЖ, Владимир Хвостов от «Слуги народа» и Валерий Салтыков от «Европейской солидарности». Последний подал заявление в марте, а первые двое – еще в прошлом году. Однако рассмотрение этих заявлений постоянно откладывается.

«Дело в том, что рассмотреть этот вопрос может только Херсонский областной совет. Если в громадах Херсонщины полномочия городских, поселковых или сельских советов передали местным военным администрациям и руководители последних вправе принимать такие решения, то Александр Прокудин как начальник Херсонской областной военной администрации не имеет распорядительных функций в отношении депутатов облсовета. Насколько я знаю, сейчас в Верховной Раде рассматривается несколько законопроектов, предлагающих альтернативный механизм лишения мандата депутатов областных советов. Тогда решать такие вопросы будет легче», – сказал Александр Самойленко.

Александр Самойленко, председатель Херсонскогої облсовета, 2025 рік. Фото: Фейсбук/Олександр Самойленко

В местных громадах причинами досрочного снятия полномочий депутата по собственному заявлению, как правило, является желание свободно выезжать за границу (в Украине с 2023 года действует запрет на выезд за границу народных избранников всех уровней, кроме служебных командировок) и естественное нежелание подавать декларации. Однако Самойленко считает, что в Херсонском облсовете таких проблем нет. Он утверждает, что там отработали собственный механизм выезда за границу, если этому позволяет возраст депутата или имеющаяся у него бронь от мобилизации.

«Мы присылаем письмо в СБУ — нет ли у них каких-либо замечаний к депутату, желающему выехать за границу по делам. Если нет, то мы пишем в Госпогранслужбу письмо, в котором указываем, что во время запланированной им поездки не запланированы заседания сессии облсовета или каких-либо других мероприятий. И они могут ехать в служебную командировку от своей фирмы, где работают. Наши аграрии-депутаты, например, так ездят», — рассказал Александр Самойленко.

Что же касается деклараций, то, по мнению Самойленко, во время войны у депутатов не очень меняется имущественное положение. «А среди них есть люди, которые потеряли реально все – в оккупации или на освобожденной части области», – подытожил он.

ОО «Информационный пресс-центр» выражает благодарность за финансовую поддержку Европейского Союза через проект «Поддержка прифронтовых медиа и расследовательской журналистики», которая реализуется Internews International. ИА «Центр журналистских расследований» сохраняет полную редакционную независимость, а предоставленная информация не обязательно отражает позицию Европейского Союза или Internews International.

Однако важное для объектов критической инфраструктуры оборудование – пять высоковольтных и 31 низковольтных трансформаторов – до сих пор полностью не поставлено. Более того, стало заложником судебной тяжбы между министерством и частной энергораспределительной компанией – АО «Херсоноблэнерго», которая входит в группу компаний VS Energy.

Для жителей Херсонщины, которые пережили российскую оккупацию, последствия подрыва Каховской ГЭС и ежедневно страдают от вражеских обстрелов, наличие электроэнергии – это вопрос физической выживаемости, а не бытового комфорта. Это, кажется, хорошо понимают все. Почему же оборудование, которое с прошлого года стоит на складах производителей, стало предметом затяжных судебных исков вместо того, чтобы питать насосные станции и больницы прифронтовой области, не говоря уже о потребностях военных потребителей? Чтобы понять, что происходит в этой истории, проследим хронологию событий.

Процесс закупки, который администрировал определенным донором независимый агент Crown Agents Japan Limited, был образцово прозрачным. Контракты на поставку материалов и трансформаторов для АО «Херсоноблэнерго», включенного в список реципиентов Программы экстренного восстановления, были подписаны Crown Agents Japan Limited с поставщиками в апреле-июне 2024 года. До февраля 2025 года общество получило указанные в контрактах материалы – провода изолированные и неизолированные, изоляторы, железобетонные стойки, бригадные автомобили. Согласно условиям договора от 27.06.2024 года, пять высоковольтных трансформаторов должно было изготовить и поставить ЧАО «Запорожтрансформатор», а 31 низковольтный трансформатор — ООО «ЕЛІЗ». Однако к энергетикам они так и не попали. Как утверждало в исковом заявлении АО «Херсоноблэнерго», «Запорожтрансформатор» не отвечал на запросы о сроках поставки трансформаторов, а Минэнерго, которое в то время возглавлял Герман Галущенко, 2 мая 2025 года сообщило об отказе в передаче оборудования.

В июне того же года во время часа вопросов к правительству в Верховной раде Украины народный депутат из Херсонщины Сергей Козырь спросил у Галущенко по какой причине трансформаторы до сих пор не доехали до энергетиков и по чьей вине так произошло? Министр ответил, что не хочет вдаваться в детали, но заверил: «вопрос по трансформаторам уже решен».

Хотя следовало было публично объяснить, хотя бы для того, чтобы снять спекулятивные заявления о блокировании «гуманитарной помощи» потребителям Херсонщины и «нецелевом использовании помощи Японии». Однако тогда Галущенко пришлось бы признаться в том, что чиновники не подготовили своевременно адекватную нормативно-правовую базу для реализации финальной части договоров – поставки оборудования реципиенту соглашения.

Трансформаторы в Херсонской области, поврежденные в результате ударов российских войск. Фото: Facebook / АТ «Херсонобленерго»

Признаки чиновничьей некомпетентности (если не думать о злом умысле) усматриваются в четырех за два года изменениях в п.5 Порядка использования средств по соглашениям между JICA и Правительством Украины в рамках Программы экстренного восстановления (I и II фаз), утвержденного Постановлением КМУ №1021 от 22 сентября 2023 года.

Измененная редакция Порядка от октября 2024 г. устанавливала, что «созданные, улучшенные, отремонтированные, модернизированные, полученные по результатам выполнения Программы, объекты движимого и недвижимого имущества остаются в государственной и/или коммунальной собственности и используются по целевому назначению». При этом такое имущество исполнительными агентствами (в нашем случае – Минэнерго) можно было передавать предприятиям, учреждениям и организациям, относящимся к их сфере управления. Но опять таки четко регламентировалось: не допускается принятие решений, следствием которых может быть отчуждение этого имущества государственной или коммунальной собственности.

Так что Минэнерго никак не могло передать в собственность частному АО «Херсоноблэнерго» «гуманитарную помощь» от Японии в виде 36 силовых трансформаторов государственной собственности – это было бы (да и есть) незаконно. (Встречный вопрос энергетиков о том, почему же безусловно и напрямую были переданы материалы, закупленные по этому же соглашению, — провода, железобетонные стойки, бригадные автомобили — остается без ответа и объяснений).

В июне 2025 года правительство внесло в п.5 Порядка еще два изменения. Первоначально перечень юрлиц, которым можно передавать имущество, полученное в рамках Программы, дополнился коммунальными предприятиями и хозяйственными обществами, не относящимися к сфере управления исполнительного агентства, но в уставном капитале которых более 50% акций (долей) принадлежат государству.

Через четыре дня (!!!), 27 июня 2025 года, вышло еще одно постановление правительства: в п.5 Порядка появился еще один абзац, который наконец-то унормировал возможность передачи трансформаторов от Японии частной компании: «На период военного положения и в течение одного года после его прекращения или отмены указанные объекты, которые являются оборудованием для энергетического обслуживания, могут передаваться в аренду государственным, коммунальным предприятиям, учреждениям и организациям, а также другим хозяйствующим субъектам, осуществляющим деятельность по передаче, распределению, производству тепловой и электрической энергии…».

Только после этого решения правительства Минэнерго начало распоряжаться трансформаторами, которые уже давно стояли на складах. Тем же днем, что и постановление КМУ, датирован приказ Минэнерго №250, которым силовой трансформатор мощностью 16000 кВА, 150/35/6 кВ с рекомендованными запасными частями был закреплен за Госпредприятием «Регіональні електричні мережі»
(ГП «РЕМ»)

і
ГП «РЕМ» — государственное энергораспределительное предприятие, учрежденное министерством энергетики Украины. По данным ГП, 93% его услуг приходятся на угольные предприятия с государственными долями в Донецкой, Днепропетровской, Винницкой, Волынской и Львовской областях.

на праве хозяйственного ведения.

Остальные — еще четыре высоковольтных и 31 низковольтных трансформатора, как сообщил по нашему запросу Анатолий Куцевол, заместитель министра энергетики по европейской интеграции, Минэнерго в августе закрепило за другой своей ГПшкой – «ДПК «МАСМА». Почему Минэнерго передало трансформаторы именно топливной компании, не имеющей никакого отношения к электросетям, их эксплуатации, ремонту или обслуживанию, — непонятно. Поэтому спросим у министерства еще раз, заодно узнаем, как же  «МАСМА» распорядилась закрепленными трансформаторами.

Відповідь міністерства енергетики України на запит Рихтун

Ответ заместителя министра энергетики по вопросам европейской интеграции Анатолия Куцевола на информационный запрос Татьяны Рихтун, ЦЖР.

Наконец, 28 августа 2025 года между ГП «РЕМ» и АО «Херсоноблэнерго» был подписан договор аренды одного трансформатора ТДТН-16000/150/35/6-У с определенной Минэнерго платой в сумме 1 гривна. Это не просто единица силового оборудования, а настоящее «сердце» подстанции. Его спецификации — 150 кВ на входе и 35/6 кВ на выходе — критически важны, поскольку он выполняет роль моста между высоковольтной магистральной сетью и локальными распределительными линиями города.

Но! это лишь один из пяти высоковольтных трансформаторов, закупленных в рамках грантового соглашения и переданный в пользование компании-реципиенту. К тому же можно сказать, что этот шаг Минэнерго сделало под давлением судебного разбирательства иска АО «Херсоноблэнерго» в Одесском окружном админсуде. Несмотря на то, что суд закрыл производство и апелляция определение оставила в силе (требования касались имущественного спора, а не административного), именно в это время началось движение в передаче оборудования. Началось и не завершилось до сих пор.

На конец марта договор между Государственной топливной компанией «МАСМА» и АО «Херсоноблэнерго» на аренду трансформаторов (на условиях все той же одной гривны арендной платы) не подписан. Более того, энергокомпания отказалась от аренды силовых трансформаторов. Как отметил в ответе на запрос заместитель министра Анатолий Куцевол, АО «Херсоноблэнерго» письмом от 24.03.2026 «сообщило об отказе от аренды указанных силовых трансформаторов в связи с отсутствием дальнейшей потребности в соответствующем оборудовании, поскольку соответствующие потребности в силовых трансформаторах были обеспечены за счет ресурсов Фонда поддержки энергетики Украины».

Как говорится — вот те на! Фонд поддержки энергетики Украины, созданный в 2022 году по инициативе Минэнерго и Еврокомиссии, аккумулирует донорскую финансовую помощь от ЕС и более 35 стран-доноров. Знает ли одна рука Минэнерго, которая подписывала соглашения на поставку 36 трансформаторов в рамках соглашения с правительством Японии, что вторая рука предоставит их из другого кармана?

АО «Херсоноблэнерго» не ответило на наш запрос, но удалось по телефону связаться с адвокатом компании Вадимом Анисимовым. В комментарии ЦЖР он подтвердил поставки трансформаторов в рамках другой программы международной помощи. По его словам, вопросы уже почти закрыты. На уточняющие вопросы, удалось ли уже получить трансформаторы и на правах ли аренды, адвокат ответил: «Еще никто ничего не отдал — все происходит в процессе».

Поврежденое российскими обстрелами здание офиса АО «Херсоноблэнерго». 2026 год. Фото: investigator.org.ua/ Петро Коберник

Что ж, продолжим следить за процессом. Но уже сегодня позволим себе отметить, что ситуация с трансформаторами от Японии — это нехороший диагноз украинской системе управления. Имеем дело с парадоксом: международные партнеры выделяют миллионы долларов, заводы производят оборудование, а украинский чиновник тормозит его путь к реципиенту, потому что не может найти «правильную папку» – юридическое основание – для оформления акта передачи имущества. Хотя за время по крайней мере полномасштабного вторжения и подписания грантовых соглашений с правительствами стран-партнеров должен быть отработан механизм получения/передачи технической помощи. Эта же история свидетельствует о том, что чиновники просто не успевают за реалиями жизни и начинают двигаться только под давлением обстоятельств, например, судебных тяжб и необходимости объяснять ситуацию международным донорам.

С другой стороны, нельзя не заметить, что такое имущество как силовое оборудование – это не обычная гуманитарка, как это выглядит из формулировок позиции АО «Херсоноблэнерго». Потому что трансформаторы будут использоваться компанией для генерирования прибыли, а не для «гуманитарной» доставки сетями электроэнергии херсонским потребителям. А передача в частную собственность государственного имущества, которым трансформаторы стали вследствие реализации программы по межправительственному соглашению Украины и Японии, четко определена законодательством. И это безотносительно к тому, что «Херсоноблэнерго», соответственно решению РНБО Украины и иску Министерства юстицииї Украины (дело №991/5746/23, ВАКС
),

і
это уточнение добавлено 06.05.2026

в конечном счете принадлежит подсанкционным россиянам Бабакову, Гинеру и Воеводину, хотя и оформлено на номиналов с паспортами стран ЕС.

ОО «Информационный пресс-центр» выражает благодарность за финансовую поддержку Европейского Союза через проект «Поддержка прифронтовых медиа и расследовательской журналистики», которая реализуется Internews International. ИА «Центр журналистских расследований» сохраняет полную редакционную независимость, а предоставленная информация не обязательно отражает позицию Европейского Союза или Internews International.

Эта история стоит вроде бы в стороне от крупного дела VS Energy, которое рассматривается Высшим антикоррупционным судом Украины (ВАКС) и о котором ЦЖР подробно рассказывал в материале «Дело VS Energy как зеркало коррупции украинских политиков, олигархов и силовиков». Однако именно она содержит прямые веские аргументы для санкционирования и конфискации имущества группировки «лужниковских».

Энергетика — это не просто свет в жилищах или стабильное напряжение в сети. Это «кровеносная система» любого государства, а в условиях войны критический ресурс, питающий армию, флот, штабы и репрессивный аппарат на оккупированных землях. В случае с «Севастопольэнерго» оккупанты получили настоящий подарок. Ведь энергокомпания входит в группу VS Energy, которая теперь уже и правительством и прокуратурой Украины наконец-то признается как собственность главарей российской группировки «Лужниковские»: Александра Бабакова, вице-спикера Государственной думы РФ и донора парламентской шовинистической партии «Справедливая Россия – За правду», Евгения Гинера, президента и совладельца футбольного клуба ЦСКА, партнера подсанкционной государственной корпорации «Ростех» и Михаила Воеводина, бизнесмена с паспортами РФ, Израиля и Словении, который в «зеленой» карточке Интерпола и базе Millenium был указан как «вор в законе» по прозвищу «Misha Luzhnetskiy»..

В апреле 2001 года Фонд госимущества Украины провел приватизационные аукционы по продаже пакетов акций облэнерго, в результате которых пакеты четырех энергокомпаний, включая «Севастопольоблэнерго», достались государственному словацкому предприятию компании Vychodoslovenske energeticke zavody, S.P. Kosice (Восточнословацкие энергетические заводы, г.Кошице). Но уже через год на основании договора о передаче долга пакет акций энергокомпаний был передан нидерландской VS Energy International N.V. В ее наблюдательный совет, как свидетельствует выписка из реестра Нидердандов, с 2002 по 2005 год входили Александр Бабаков, руководитель словацкой компании-приватизатора Йозеф Бойтуш и юрист «лужниковских» Александр Рене Гарезе.

До оккупации полуострова Россией в 2014 году и акционерами АО «Энергетическая компания «Севастопольэнерго» является нидерландская VS Energy International N.V. и ее украинская «дочка» «ВС Энерджи Интернейшнл» с долей в 79% (переименована в «ВС групп менеджмент»). В декабре 2014 года юридический адрес компании из оккупированного Севастополя сначала переписали на Херсон, а затем — на г.Вишневое в пригороде Киева. Это позволило владельцам VS Energy создать иллюзию законности для ее европейской материнской компании, поскольку к тому времени уже были применены «крымские санкции» ЕС и США, среди прочего, запрещавшие вести бизнес в энергетическом секторе. Чтобы отсечь любую формальную связь с Бабаковым, который голосовал в Госдуме за аннексию Крыма и Севастополя, и его партнерами Гинером и Воеводиным, во всех компаниях группы VS Energy конечными бенефициарами записали номиналов с гражданством стран ЕС. С тех пор в «Севастопольэнерго» бенефициарами числятся латвийцы Артурс Альтбергс, Валтс Вигантс, Виллис Дамбинс, которые засветились как доверители «лужниковских» в «Панамских бумагах», а также двое граждан ФРГ — давний парнер Гинера и Воеводина Олег Сизерман и (бывшая) жена Гинера Марина Ярославская.

Супруги Евгений Гинер и Марина Ярославская. Фото: соцсети

В январе 2015 года в украинский госреестр вносятся данные о создании филиала АО «ЭК «Севастопольэнерго» в г. Севастополь» с юрадресом в оккупированном городе по ул. Хрусталева, 44. Ее директором назначили Игоря Дуравкина. В то же время в российской юрисдикции был зарегистрирован клон филиала – «Филиал ПАО «ЭК «Севастопольэнерго» в г. Севастополь», который возглавил тот же Дуравкин.

Именно через этот «филиал» осуществлялось прямое управление активами, сбор средств за предоставленные услуги и заключение контрактов с силовыми ведомствами и оккупационным правительством РФ в Севастополе. С одной стороны, топ-менеджмент «Севастопольэнерго» руководил украинским предприятием, а с другой активно содействовал оккупационным властям обустраиваться в Севастополе.

Боеспособность оккупационного военного контингента напрямую зависела от бесперебойного энергоснабжения. Деятельность менеджмента предприятия была направлена ​​на превращение энергосистемы в ресурс для поддержания боеспособности войск и функционирования репрессивных органов. Энергетики обеспечили работу Управления межведомственной охраны войск Национальной Гвардии России по г. Севастополю, Федеральной службы войск Национальной Гвардии России — В/Ч 6916, ГУ Росгвардии по Крыму и оккупационной прокуратуры и Следственного комитета Севастополя. Именно так деятельность компании описана в материалах досудебного расследования, которое осуществлял следственный отдел Управления СБУ в Ивано-Франковской области.

Это уже было не просто предоставление услуг населению, а целенаправленная поддержка боеспособности вражеских подразделений и функционирования репрессивной машины, которая подавляла любое сопротивление на полуострове.

Но оккупационные власти Севастополя в лице так называемого губернатора Севастополя настаивали на том, что энергетическая компания «Севастопольэнерго» должна зарегистрироваться в российской юрисдикции, иначе невозможно получать субсидии от федерального правительства РФ.

Таким образом, летом 2016 года в Севастополе появляется ООО «Севэнергосбыт», владельцем которого напрямую зарегистрирован Евгений Гинер. Компания заключает договор с филиалом украинской компании и берет на себя финансовые потоки, оставив энергетикам подключение к электросетям, их ремонт и обслуживание. Но уже в 2018 году, за месяц до того, как Украина ввела против компании санкции, Гинер оставляет компанию своему бизнес-партнеру Эдуарду Маргиеву, с которым, в частности, являлся совладельцем ООО «Элекс-полюс кар». Вместе с тем, новым директором ООО «Севэнергосбыт» стал бывший коммерческий директор «Севастопольэнерго» Владислав Акимович.

В феврале 2017 года в росрегистре появилось и ООО «Севастопольэнерго», записанное на номинала Евгения Бочарова. Оккупационные власти планировали создать инвестиционную программу с крупнейшим российским оператором сетей ПАО «Россеты», по которой в развитие электросетей Севастополя должны были влить 2 миллиарда рублей. Но что-то пошло не так – «Россеты» в Севастополь не зашли.

В 2024 году у «Севастопольэнерго» появился новый учредитель — московское ООО «Межрегиональная сетевая компания» (МСК). Севастопольцы надеялись, что новые владельцы улучшат сервис компании и им не придется месяцы ждать подключения к электросетям, что уменьшатся аварийные отключения света. Но москвичи хоть и декларировали увеличение мощностей сети, но приступили к построению линии электропередач в Севастопольский театр оперы и балета и реконструкции подстанции для яхтенной марины Ротенбергов в Балаклаве. Жителям города в районе Фиолента, которые почти всю зиму просидели без света, обещают улучшение где-то в районе 2030 года.

ООО «Севэнергосбыт» тоже сменило учредителя. С 2024 года компанией владеют АО «Объединенные энергетические системы» (99%). Как писали российские СМИ, бизнес вероятно принадлежит «Россети», но санкции заставляют их владельцев прятаться.

Здание ООО «Севэнергосбыт», ул. Рыбаков 7, Севастополь. Фото: vk.com/sevenergosbyt

Украинские правоохранители довольно долго не замечали деятельность Евгения Гинера в оккупированном Севастополе. Настолько, что в 2016-м ему разрешили приобретение «Первого инвестиционного банка» (PIN банк), который стал облуживать компании группы VS Energy и выводить чистые средства из Украины на запад. Невероятно, но сегодня Гинер есть только в санкционных списках Украины. После их применения ГБР в 2023 году сообщило ему о подозрении из-за соучастия в строительстве «Балаĸлавской ТЭС» в Севастополе и «Таврической ТЭС» вблизи Симферополя, а в августе прошлого года — подозрения в создании преступной группы, которая обеспечила поставку электроэнергии российским оккупантам в аннексированном Крыму.

Евгения Гинера следствие считает организатором, который обеспечил контроль над VS Energy, руководство созданием филиалов и компаний по законам РФ, общее управление финансированием. Соорганизаторами являются Игорь Дуравкин, который отвечал за управление филиалом и новосозданным ООО. Компанию им составили директора ООО «Севэнергосбыт» Руслан Борягин и Владислав Акимович, а пятым соисполнителем следствие называет технического директора «Севастопольэнерго» Виктора Шульженко.

В этом деле нет еще одного топ-менеджера «Севастопольэнерго» – Владимира Миргородского. Ибо он единственный, кому не удалось укрыться от правосудия на оккупированной территории. Он был задержан в Украине, признал себя виновным в финансировании действий, направленных на насильственное изменение границ территории Украины. В июле 2024 года Ивано-Франковский городской суд утвердил соглашение о признании виновности в совершении уголовного правонарушения, предусмотренного ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 110-2 УК Украины, заключенную между прокурором Ивано-Франковской областной прокуратуры и обвиняемым Миргордским. Таким образом, он получил наказание в виде штрафа в 510 тысяч гривен, с лишением права занимать должности в органах государственной власти и местного самоуправления на срок три года, без конфискации имущества.

16 февраля 2026 года Ивано-Франковский городской суд дал разрешение на осуществление специального досудебного расследования в отношении Евгения Гинера и четырех топ-менеджеров севастопольских энергетических компаний, подозреваемых в «финансировании действий, совершенных с целью насильственной смены или свержения конституционного строя или захвата государственной власти, изменения границ территории или государственной границы Украины».

Процедура специального досудебного расследования позволяет расследование уголовных правонарушений в отсутствие подозреваемого, который скрывается или находится за границей, чтобы завершить производство и передать дело в суд.

ОО «Информационный пресс-центр» выражает благодарность за финансовую поддержку Европейского Союза через проект «Поддержка прифронтовых медиа и расследовательской журналистики», который реализуется Internews International. ИА «Центр журналистских расследований» сохраняет полную редакционную независимость, а предоставленная информация не обязательно отражает позицию Европейского Союза или Internews International.

Центр журналистских расследований начинает цикл материалов по освещению судебного процесса в Высшем антикоррупционном суде по иску министерства юстиции Украины о взыскании в доход государства активов бенефициаров группы компаний VS Energy, в отношении которых применены санкции. И для начала напомним ключевые моменты истории почти четверти века и ее фигурантов.

Шість обленерго — об’єктів критичної інфраструктури України — і на третій рік дії застосованих до них санкцій РНБОУ і досі належать Групі компаній VS Energy. Її кінцевими бенефіціарами слідчі органи, прокуратура, уряд України, а ще раніше — численні журналістські розслідування в різних країнах називають трьох відомих росіян: 

Алєксандра Бабакова, віце-спікера Державної думи РФ ЄС, країн G7, України, одного з лідерів і донора парламентської партії «Справедливая Россия – За правду», фігуранта санкційних списків ЄС, США, Великої Британії, Канади, Японії, України, Австралії, Нової Зеландії; 

Євгена Ґінера, президента і співвласника футбольного клубу ЦСКА, партнера підсанкційної державної корпорації “Ростех”, який також має бізнес ув окупованому Севастополі;

Міхаіла Воєводіна, бізнесмена з паспортами РФ, Ізраїлю та Словенії, який
в “зеленій” картці Інтерполу та базі Millenium

і
«Зелене сповіщення» (картка) Інтерполу означає попередження про про злочинну діяльність особи, яка вважається потенційною загрозою громадській безпеці. Це лідери і члени організованої злочинності, злодії в законі, рецидивісти. Проект Millenium створений Інтерполом для сприяння обміну слідчою інформацією для виявлення і ліквідації злочинців та компаній, що стоять за транснаціональною організованою злочинністю.»

був вказаний як “злодій в законі” на прізвисько “Misha Luzhnetskiy” та лідер організованого злочинного угруповання (ОЗУ), що спеціалізується на вимаганні й
відмиванні коштів

і
У вересні 2022 року секретаріат  Інтерполу повідомив, що  Міхаіл Воєводін на той момент уже не є суб’єктом  «зеленого» сповіщення. Воєводін пішов у суди проти українських медіа, які писали про “злодія в законі Мішу Лужнєцкого”

.

У VS Energy переконують, що п’ять громадян країн Євросоюзу, на яких з 2014 року переписані компанії групи, – це не  “фунти”, повʼязані  з  реальними власниками багаторічною співпрацею чи шлюбними відносинами,  а добропорядні європейські набувачі українських активів. При цьому журналістами-розслідувачами різних країн вже давно оприлюднені докази цих зв’язків, які тепер вказуються і в позові Мінюсту. Наведемо лише деякі із багатьох.

На сайті групи компаній VS Energy подані фото лише трьох із шести деюре бенефіціарів. Скріншот сторінки сайту vs-energy.eu/en

Громадяни Латвії — Віліс Дамбінс та Валтс Вігантс – багаторічні менеджери і номінали в структурах Бабакова,  Ґінера і Воєводіна в різних юрисдикціях, що засвітились ще 10 років тому в гучному міжнародному розслідуванні Панамські папери. Аналіз витоку бази даних панамської юридичної фірми  Mossack Fonseca, що як пиріжки “пекла” багатіям з усього світу юрособи в офшорах, показав, що компанія AED International LTD, заснована Алєксандром Бабаковим і передана у власність його доньці Ольгє Бабаковой, а також компанія NYX Management LTD, співвласниками якої є Міхаіл Воєводін та Євген  Ґінер (бенефіціар)  управляється компанією V.D. Nominees в особі Віліса Дамбінса та Валтса Вігантса. (Зверніть увагу на назву компанії довірителів російських олігархів, це особливе почуття гумору – назватись буквально тими, ким вони є: nominees — номінали). 

Схема управління компанією V.D. Nominees компаній Бабакових ,  Ґінера та Воєводіна. Скріншот графіки з сайту розслідування Панамські папери.

Громадянка Франції і РФ Наталья Сєліванова — тепер уже і в матеріалах кримінальних справ і позову Мінюсту фігурує як цивільна дружина та  бізнес-партнерка Воєводіна. Приміром, удвох вони через три офшорні компанії і кіпріота-номінала володіють 50% Криворізького залізорудного комбінату. Свою частку їм продав Ігор Коломойський, друга половина — у Ріната Ахметова.  

Сєліванова також є бенефіціаркою (частка 39,57% )  ПрАТ «Дніпроспецсталь» — заводу, що виробляє високотехнологічні сталі і сплави, зокрема, і для оборонної промисловості. Крім того, частка у 6,8 відсотків цього стратегічного підприємства належить компанії, пов’язаній з Віктором Медведчуком та Оксаною Марченко. За даними аналітичної системи YouControl, це кіпрська компанія Gazaro LTD.  

Громадянка  ФРН  Маріна Ярославская — дружина  Ґінера, яка вийшла з громадянства РФ і переїхала в Німеччину. В інтерв’ю у 2013 році  Євген Гінер також повідомляв, що громадянство ФРН, крім дружини, мають його донька і внучки, а сам він, щоб не мати проблем з візою, отримав вид на проживання. 

(До речі, зацініть скромну чарівність російської олігархії за кордоном: за посиланням — жовтий будиночок у Берліні за адресою, вказаною Маріной Ярославской в українському реєстрі).   

Подружжя Євген Ґінер і Маріна Ярославская. Фото: соцмережі

І шостий де-юре бенефіціар групи VS Energy — Олег Сізерман, ще один громадянин Німеччини, в якій 15 років був партнером  Ґінера і Воєводіна — усі троє були управляючими директорами компанії VOGIS Grundstücks und Handels GmbH (VOGIS Нерухомість і Торгівля). Перше слово не перекладається, бо це абревіатура, що легко зчитується: VO — Воєводін, GI —  Ґінер, S — Сізерман. А так да, можна сказать, — особисто незнайомі. Компанія вже ліквідована і в 2021 році виключена  із реєстру.  

Схема використання номіналів у бізнесі — вічна. Вона може порівняно легко  розкриватися  в журналістських розслідуваннях, але її  важко доказувати у суді.  Однак чи тільки ця обставина є причиною того, що владі України не вдається забрати із чіпких рук росіян і обернути в дохід держави активи енергокомпаній,  металургійних підприємств, готельних комплексів (з ресторанами і казино), торговельних центрів та багато іншого майна і корпоративних прав? Звісно,  що ні. 

Якби свого часу усі ті кримінальні справи, які після застосування до “лужніковських” санкцій РНБО аврально реанімують чи відкривають СБУ, ДБР, ОГПУ, були належно розслідувані — перелік активів відповідачів був би коротшим, а їхня націоналізація — легшою.  Натомість більше 20 років державна машина фактично виконувала роль ландромата — пральні для російських і не тільки брудних грошей.  Тут можете подумки скласти перелік до цього причетних: усіх президентів від Кучми до Зеленського (до 2022 року), глав урядів, Генпрокурорів, керівників усіх силових органів,  Мінюсту і НБУ, АМКУ і Фонду Держмайна та усіх, хто мав, але не поставив заслін створенню росіянами з тісними зв’язками у владі, спецслужбах РФ і “кришованого” ними кримінального бізнесу однієї із найбільших фінансово-промислових груп України. 

Віце-спікер Держдуми РФ Алєксандр Бабаков (праворуч) та пропагандист Олег Морянін в «Бункере на Лубянке» на зустрічі з іноземними «журналістами» після їхньої поїздки на ТОТ України. Бабаков фінансує проект «прес-турів» іноземних блогерів, політиків і журналістів на окуповані території, які включають інтерв’ю з полоненими українськими військовослужбовцями.  2025 рік. Фото: mm-g.ru

Насьогодні уряду вдалося стягнути в дохід держави лише один актив представників групи   — майже 90% акцій “Першого інвестиційного банку” (PIN банк), що з 2016 року належали Євгену Ґінеру. Так, після окупації Росією Криму і ведення війни на Сході усі регуляторні органи України дозволили громадянину РФ, співвласнику футбольного клубу Міноборони,  який продовжував бізнес в окупованому Севастополі, провести цю концентрацію. У  січні 2024-го року його частка перейшла у власність  держави в особі Фонду державного майна. Уже в грудні того ж року правління Нацбанку України визнано банк проблемним, а в лютому 2026-го — неплатоспроможним. 

Тож не питайте, як росіянам легко вдалося сколотити таку потужну ФПГ. Бо могли — їм ніхто не відмовляв.  

Що відбувалось напередодні рейду  “лужніковських” в Україну

Навряд чи випадковим був обраний час початку експансії “лужніковських” в Україну на початку 2001 року. Вони і в Росії тільки в другій половині 1990-х почали  легалізуватися і особисто, і як публічний бізнес. 

Російські розслідувачі “трудових біографій” Бабакова,  Ґінера та Воєводіна стверджують, що взяти у 1993 р. під контроль величезний речовий ринок, що сформувався на території спорткомплексу “Лужники” у Москві, без допомоги або великих злочинних формувань типу “солнцевських”, або ж спецслужб було просто неможливим. Як і утримувати без співробітництва з органами цю кузню чорного “налу”.За інформацією колишніх партнерів Бабакова і  Ґінера, “Лужа” приносила до 20 млн доларів виручки на місяць.  Ні “солнцевських”, ні “оріхівських”, ні тамбовських там не було — тож з’явились “лужніковські”. 

Барахолка біля спорткомплексу “Лужники” у Москві приносила її власникам, якими називали Воєводіна, Бабакова, Ґінера і Курочкіна, до $20 млн виручки на місяць. Фото Б.Кавашкин / ТАСС/Ведомости

У лютому 2001 року  Ґінер став президентом Футбольного клубу ЦСКА і його співвласником (через британську Bluecastle Interprises Limited, з 2019 компанія записана на Євгена  Ґінера напряму). В медіа ходили суми від 30 до 80 млн дол. за купівлю частки клубу, однак сам  Ґінер в інтерв’ю ствердно відповів на питання, чи правда, що партнери передали йому клуб в управління …як подарунок на 40-річний ювілей (травень 2000). Заперечив лише, що партнерів було кілька: “У мене лише один партнер. Він любить футбол, але не вважає, що може в ньому керувати чи щось робити”.

Хто ж міг зробити такий подарунок, враховуючи, що ЦСКА — це клуб міністерства оборони РФ?! Воєводін? Бабаков? Вони не мали такої ваги. Аби мова йшла про нинішні дні, то найважливіший партнер для енерго- і промислового бізнесу  Ґінерів наразі — це “Ростех”, а, отже і його очільник генерал-полковник КДБ/ФСБ Сєргєй Чємєзов. Цей товариш Владіміра Путіна ще з часів служби в КДБ в Німеччині і член кооператива “Озеро” до середини 90-х керував об’єднанням «Совинтерспорт», а потім — відділом зовнішньоекономічних зв’язків у адміністрації президента РФ, під началом Путіна. З кінця 2000-го — у керівництві “Рособоронэкспорта”. 

Ця версія добре лягає і в рамки іншої: під шумок другої чеченської війни “чекісти” зачистили армійський клуб від контролю групи чеченців з “дахом” у Міноборони. Після того, як  Ґінер став президентом футбольного клубу, Бабаков очолив раду його директорів і був ним  аж до обрання у 2003 році депутатом Держдуми від партії “Родина”, яку тоді очолював пов’язаний зі спецслужбами нацист Дмітрій Рогозін. 

Акція “Україна без Кучми” з вимогою відставки президента Кучми і розслідування справи убитого журналіста Георгія Гонгадзе. грудень 2000 року. Фото: Радіо Свобода

На початку 2001 року в Україні тривають акції протесту “Україна без Кучми”, які розпочались після обнародування так званих “плівок Мельниченка”, лідером Соцпартії Олександром Морозом. На записах є розмови, що трактуються громадськістю і опозицією як замовлення президентом Леонідом Кучмою вбивства  журналіста, засновника видання “Українська правда”  Георгія Гонгадзе. 1 березня 2001 року правоохоронці знищили наметове містечко, під час чого відбулись  жорстокі сутички між протестувальниками та арешти активістів після акції 9 березня.

“Касетний скандал” викликав політичну кризу, на піку якої у відставку був відправлений прем’єр-міністр Віктор Ющенко, та поклав початок міжнародній ізоляції Кучми, яка вповні проявилась у розкрученому скандалі з нібито дозволом президента на продаж радарних систем “Кольчуга” Ірану, хоча жодних доказів так і не було знайдено. Але українська влада тоді хитнулась у бік Росії. 

Саме в цей час в Україну зайшли “лужніковскіє”. 

Історія (не)законності отримання у власність компаніями умовної групи VS Energy тих чи інших активів в Україні у кримінальному провадженні, відкритому ще у 2012 році, відліковується з першого року нульових, коли Бабаков,  Ґінер, Воєводін та  їхній партнер Максім Курочкін (“Макс Бєшєний”) зайшли в Україну під парасолькою словацької компанії, що приватизувала чотири обласні енергокомпанії. А далі зайнялись рейдерством, то конфліктуючи, то братаючись із українськими  олігархами, при цьому глибоко забурюючись у політичні процеси. 

За кілька років Курочкін уже публічно керував “Русским клубом” – штабом політтехнологів та агентів спецслужб РФ на виборах президента України у 2004 році і парламентських-2006 – і водночас  був “смотрящим” за активами угруповання “лужніковських”. Зокрема, входив до наглядових рад готельних  комплексів і підприємств, які вже були у власності групи. 

Дмітрій Мєдвєдєв, керівник АП Путіна (зліва) та Максім Курочкін, виконавчий директор “Русского клуба” на його відкритті у Києві. Вересень 2004 року. Фото: ng.ru

Проблеми із привласненням українських активів “лужніковські” вирішували у звичний спосіб. Із групою “Приват” влаштували справжню війну за центральний ринок “Озерка” у Дніпрі. Мешканцям Криму пам’ятний наїзд Курочкіна на голову Сімеїза Макаренка, який відмовився підписувати якісь папери: росіянин приїхав озброєний автоматом і відкрив стрілянину просто в мерії.  Тоді МВС повідомляло, що на фіктивні фірми москвичів були оформлені 346 гектарів Ялтинського заповідника, які “відкусили” шляхом коригування меж, та три кримських санаторії. 

На відкритті “Русского клуба” в Києві у вересні 2004. (Зліва направо, посади вказані на той час): М.Курочкін, виконавчий директор клубу, С.Гавриш, віце-спікер ВР України, В.Медведчук, керівник АП президента В.Януковича, Ґ. Павловскій, російський політтехнолог. Фото: соцмережі

Саме цей кримський епізод став підставою для відкриття кримінальної справи, за якою Курочкіна арештували у 2007 році. Але хтозна, чи сталось би так, аби він перед цим не побив горщики із Бабаковим,  Ґінером та особливо “силовим крилом” групи в особі Воєводіна. Проблему “Макса Бєшеного” легким рухом спускання гачка “зняв” кілер у дворі Святошинського райсуду Києва.  

Але все це відбувалось уже після того, як у руки росіян українська влада передала підприємства критичної інфраструктури і просто смачні об’єкти та наростили серйозну ресурсну базу. 

Як як російські власники VS Energy стали “словаками” і “голландцями”

Повернемось у квітень 2001 року, коли Фонд держмайна України (голова Олександр Бондар) провів приватизаційний конкурс з продажу акцій обласних енергопостачальних компаній , в результаті якого пакети  чотирьох  обленерго — Житомирського, Херсонського, Кіровоградського та Севастопольського — дістались державному словацькому підприємству компанії Vychodoslovenske energeticke zavody, S.P. Kosice (Східнословацькі енергетичні заводи, м.Кошице).  Пакети ще звох енергорозподільчих компаній — Київобленерго та Рівнеобленерго отримала дочка американської  AES Corporation –
AES Washington Holdings B.V.

і
У 2013 році AES продала 89,1% акцій постачальника енергії ПАТ «AES Київобленерго» та 84,6% акцій «AES Рівнеобленерго» компанії VS Energy International. А та у 2019 році продала пакети акцій DTEK Ріната Ахметова

.

У травні голова ФДМУ Олександр Бондар та директор словацької компанії Йозеф Бойнуш підписали договори купівлі-продажу, за радісними оцінками урядовців щодо розблокування великої приватизації і отримання в бюджет 130 млн дол. якось майже непомітно пройшли слова пана Бойнуша про те, що Vychodoslovenske energeticke zavody знаходиться в стадії приватизації. 

Що відбувалось далі з цими активами можемо прослідкувати на прикладі Житомиробленерго завдяки спору компанії з податківцями, який сам по собі тут не має значення. Але під час розгляду суду була надана інформація з посиланням на відповідні документи, що пояснюють, яким чином державна (на старті) словацька компанія передала свої акції Житомиробленерго VS Energy International N.V. менш ніж через  рік після підписання договору купівлі-продажу з ФДМУ  №КПП-313. 

Виявляється, 14.03.2002 між Фондом держмайна, який вказаний як кредитор,  Vychodoslovenske energeticke zavody, S.P. Kosice (первісний боржник) та компанією VS Energy International N.V.,  Нідерланди (новий боржник) був підписаний договір про перевід боргу №285. На його підставі пакет акцій від словацької компанії перейшов до VS Energy International, яка названа “дочірньою компанією первісного боржника”. 

Тобто, виходить, що словацька компанія не сплатила у 5-денний термін після конкурсу суму вартості купленого пакета акцій? З того, що написано у рішенні суду, саме так і було: згідно акту поточної перевірки виконання умов договору купівлі-продажу пакету акцій “Житомиробленерго” від 31.07.2003, “компанією VS Energy International N.V. умови договору №КПП-313 щодо сплати 190 000 000 грн. за пакет акцій ВАТ «ЕК «Житомиробленерго» виконані в повному обсязі, що підтверджується також актом від 12.05.2006 підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу №КПП-313, згідно якого  внесення інвестицій у грошовій формі договором не передбачено”.

Власне, ще у 2022 році проєкт rupep.org опублікував витяг із реєстру Нідерландів, який доводить, що схема планувалась з самого початку: згідно з документом, у наглядову раду VS Energy International N.V. з 2002 по 2005 рік входили Алєксандр Бабаков, наш добрий знайомий словацький приватизатор Йозеф Бойтуш та юрист «лужніковських Алєксандр Рене Гарезе. (До слова, будете якщо ви клієнт кондитерських «Волконський», то знайте — ви клієнт юриста Бабакова. Про цю мережу ми розповімо окремо).

Отже, з урахуванням докупівлі VS Energy акцій п’яти обленерго (і маючи на увазі невеликі частки в Хмельницькобленерго і Миколаївобленерго), на сьогодні маємо такий розклад:

Інфографіка: Центр журналістських розслідувань

На інфографіці відсутній Севастопольенерго — сервіс просто не підтримує окуповані РФ території. Поза тим, історія діяльності компаній групи VS Energy, яка так палко демонструє сьогодні підтримку України і ЗСУ, на ТОТ  Криму і півдня вартує окремого розбору та уваги, тож  виділимо цю інформацію в окремий матеріал. 

ОО «Информационный пресс-центр» выражает благодарность за финансовую поддержку Европейского Союза через проект «Поддержка прифронтовых медиа и расследовательской журналистики», который реализуется Internews International. ИА «Центр журналистских расследований» сохраняет полную редакционную независимость, а предоставленная информация не обязательно отражает позицию Европейского Союза или Internews International.

ЦЖР расскажет, кто незаконно хозяйничает на землях экспроприированных Россией аграрных предприятий, поддерживая своими налогами и добычей страну-агрессора и ее армию.

По информации Запорожской областной военной администрации, до полномасштабного вторжения России в регионе обрабатывали 1,88 миллиона гектаров пашни. К началу февраля этого года площадь пахотных земель сократилась более чем на 80% – до 380 тысяч гектаров. Остальное – (временно) утраченное для Украины и с первых месяцев вторжения грабится Россией.

Олег Калиман, руководитель и совладелец известного далеко за пределами области фермерского хозяйства «Таврія-Скіф» рассказал типичную историю российского правления на оккупированных территориях юга Украины, когда имущество и бизнес местных жителей рассматривались оккупантами не иначе, как военные трофеи. Приказ о введении так называемого управляющего имуществом агрофирмы глава оккупационной администрации в Михайловском районе издал за номером два.

«То есть взять под контроль бюджетообразующее хозяйство громады и распоряжаться его имуществом было одной из первоочередных задач гауляйтера», — вспоминает фермер.

Олег Калиман, руководитель и совладелец фермерского хозяйства «Таврія-Скіф».

«Таврія-Скіф» – семейное хозяйство. Кроме господина Олега свои доли в нем имеют его отец Анатолий Калиман, Виктория Калиман, жена брата — Сергея Калимана, вышедшего из учредителей после избрания
городским головой Васильевки

і
Сергей Калиман избран головой Васильевки от партии «Слуга народа». С 2022 г. — начальник Васильевской городской военной администрации.

, и ее брат — Виталий Юрченко. На старте этого бизнеса во главе хозяйства стоял и Юрченко-старший, Василий Иванович, который до того, как стать предпринимателем, много лет возглавлял местный колхоз. Калиманы-Юрченко имеют в целом целую группу семейных агрофирм, к которой присоединилось уже третье поколение — сын Олега Калимана Максим возглавляет ЧП «Зоряни».

Владея земельным банком в 8 тыс. гектаров, тепличным хозяйством, садами, маслобойницей и мельницей, пекарней с новым оборудованием и цехами по переработке и хранению продукции, ФХ «Таврія-Скіф» обеспечивало постоянной работой более 200 местных жителей и входило в пятерку крупнейших поставщиков большой сети супермаркетов.

До оккупации хозяйство действительно было бюджетообразующим для сельских громад в двух районах – Михайловском и Васильевском. Его доходы, среди прочего, шли на развитие социальной сферы сел, помощь школе и детсаду, финансирование футбольного клуба «Таврія — Скіф» и развитие детского спорта. Как рассказывают местные, купить дом в с.Роздол, где был главный офис хозяйства, было почти невозможно, потому что поселиться здесь значило жить в красивом перспективном поселке и хорошо оплачиваемую работу.

Планы развития бизнеса Калиманов-Юрченко и громады прекратило полномасштабное вторжение России, оккупация и грабеж нажитого тяжелым фермерским трудом имущества.

«Первый автомобиль с оккупантами был на территории села уже 25 февраля, около 16.30. Я до последнего не верил, что война начнется, уговаривал всех, что все будет хорошо. Предприятие еще с 2014 года активно помогало Вооруженным Силам Украины. Мы делали это именно потому, что понимали: от Донецка до Запорожья меньше 200 километров, и если не останавливать врага, он дойдет до нас. В течение недели пришло осознание, что жителям громады, оказавшейся в оккупации, неоткуда получать помощь, кроме как от нас. Начали печь ночью хлеб, но в пекарню ворвались россияне, угрожая автоматами забрали уже испеченную партию. Стало ясно, что ночью это опасно, поэтому пекли днем. Обеспечивали не только свою громаду, но и Васильевку, которая была на фронтире, встречала эвакуационные колонны, но на самом деле была в состоянии гуманитарной катастрофы», — вспоминает начало полномасштабной войны господин Олег.

В оккупации Калиманы пробыли 50 дней. Уехали всей семьей, оставив не только имущество, но и часть своей жизни. На предприятие сразу пришли россияне, собрали работников и обнародовали приказ руководителя оккупационной администрации —
коллаборанта Ивана Сушка

і
Местный работник культуры, организатор свадеб. Неудачно баллотировался от «Оппозиционного блока». Ликвидирован мстителями в августе 2022 года: после подрыва автомобиля скончался от травм в больнице.

— о введении «временного внешнего управления» хозяйством. Основанием назывался отказ руководителя «Таврия-Скиф» встать на учет в российской военно-гражданской администрации Михайловки и платить ей налоги.

Копия приказа гауляйтера о введении временного управления на «Таврія-Скіф». Фото предоставлено Олегом Калиманом

Примечательная деталь: в приказе гауляйтера отдельно указано, что руководство хозяйства выехало в направлении Запорожья, минуя блокпосты ВС РФ и Росгвардии. Известно, что на блокпостах были перечни лиц, которых оккупанты распорядились задержать или не выпускать на свободную территорию. По всей вероятности, на членов семьи Калиманов также был выставлен «красный флажок», ведь их бизнес много лет помогал ВСУ, о чем сообщали местные и национальные медиа.

К этому времени в подвалах-застенках ФСБ и Росгвардии уже сидели сотни председателей громад, депутатов, активистов, ветеранов АТО, аграриев и промышленников оккупированного юга Украины, у которых с применением пыток отжимали бизнес, деньги и имущество, и в то же время — наводили страх на гражданское население, которое сопротивлялось в первые месяцы оккупации. Так что Олег Калиман, если бы не выехал и не вывез семью, имел все шансы разделить судьбу Сергея Максименко, руководителя и владельца крупного сельхозобщества «Світанок» в херсонском Новотроицке, который также донатил миллионы на армию с 2014 года. Россияне похитили его вместе с сыном прямо с поля во время сева, больше месяца морили голодом и пытали в тайной тюрьме в подвале Генического ПТУ.

Тепличный комплекс «Таврія-Скіф», 2014 год. Фото: скриншот скріншот Youtube Фермерское хозяйство «Таврия-Скиф»

Дорвавшись до богатого фермерского хозяйства Калиманов-Юрченко, «управители» окупантов, как у них принято, в первую очередь прибегли к его разграблению и продаже ценного имущества. Вывозимая из Раздола сельхозтехника, по показателям установленных на ней GPS-трекеров, фиксировалась на территории Ростовской области РФ и в Чечне. Тяжелую технику и экскаваторы, рассказывает Олег, фермеры вывели из строя, чтобы враг не использовал ее для строительства оборонительных сооружений – так называемой «линии Суровикина», проходившей по полям хозяйства.

«Когда мы выезжали, на складах хранились 12,5 тысячи тонн зерна, более 6 тысяч тонн овощей, на весь следующий аграрный год была закуплена «химия» (удобрения и средства защиты растений – ред.). Также на более чем 6 тысячах гектаров земли были посеяны озимые зерновые. То есть урожай-2023 оккупанты получили благодаря тому, что все было подготовлено. Предприятие было невозможно ограбить за короткое время. Так что «работы» хватило многим «управителям», – рассказывает фермер.

Олег Калиман не сидит, сложа руки в ожидании освобождения ВОТ Запорожщины, а методично – через следствие и суд – документирует преступления российских оккупантов. По заявлению Фермерского хозяйства «Таврія-Скіф» по поводу действий военных формирований РФ, в результате которых были потеряны все его активы и материально-техническая база, управление Нацполиции в Запорожской области открыло уголовное производство, квалифицировав их как военное преступление (ч.1 ст. 438 УК). Кроме того, год назад Хозяйственный суд Запорожской области удовлетворил иск ФХ «Таврія-Скіф» о взыскании с РФ в лице его минюста 14,1 млн долларов для возмещения причиненного хозяйству ущерба. По словам Олега Калимана, это лишь часть суммы ущерба от экспроприации российскими оккупантами активов семейного агробизнеса: по данным экспертной оценки, стоимость утраченного имущества по состоянию на данный момент составляет не менее 27 млн ​​долларов.

В перерывах между этими делами у Калиманов есть и другие тяжбы: отбиваться от штрафов за «несвоевременную уплату налогов» с деятельности утраченного из-за оккупации хозяйства и счетов энергокомпании – за потребленную оккупантами электроэнергию (ЦЖР разбирал эту несправедливую схему здесь). Да. если ваша фамилия не Шурма, семейный бизнес которого получал из украинского бюджета «зеленый тариф» за потребленную оккупантами электроэнергию, то государство к украинцам на захваченных РФ территориях строго как никогда.

Ограбление как государственная политика РФ

В настоящее время на подконтрольных территориях Васильевского, Запорожского и Пологовского районов насчитывается чуть более тысячи сельскохозяйственных предприятий, но фактически работает менее половины — 452 аграрных и предприятий пищевой и перерабатывающей промышленности. В области животноводства осуществляют свою деятельность только 26 субъектов ведения хозяйства.

Все остальное – разрушено, разграблено или работает на экономику оккупанта под контролем местных предателей или российских зайд.

Предприятия на ныне оккупированной территории области ежегодно собирали более 2 млн. тонн зерновых и зернобобовых культур. Среди них и ООО «Агробрама» из Пологовского района, обрабатывавшее 1,5 тысяч гектаров земли, на которой выращивали пшеницу, ячмень и горох.

Андрей Сидоренков, совладелец ООО «Агробрама» на полях хозяйства. Фото предоставлено ЦЖР А. Сидоренковым

Совладелец предприятия Андрей Сидоренков рассказывает, что оккупанты зашли в с.Ударник, где находится имущественный комплекс, в конце марта 2022 года.

Начались облавы и обыски, угрозы и давление с требованиями сотрудничества с оккупационной администрацией. Поэтому семья в апреле решила выехать на свободную территорию. Оккупанты с местными предателями сразу начали ограбление имущества «Агробрамы».

И только через год после пользования имуществом ООО «Агробрама» без каких-либо ограничений его законные собственники получили бумажку с названием «акт инвентаризации имущества» с перечнем захваченной сельхозтехники за подписями гауляйтеров района и села — Алексея Алипова и Анжелы Хлудеевой, и требованием вернуться и работать по законам РФ, иначе имущество будет «национализировано».

«Возвращаться мы не планировали. В конце мая 2023 года склады полностью опустели: техника, остатки семян, продукции и удобрений исчезли. Убытки по предприятию, которые мы можем подтвердить документально, составили 2,5 миллиона долларов. А еще мы потеряли имущество, которое было в нашей частной собственности», — рассказывает Андрей Сидоренков.

Техника ООО «Агробрама», похищенная российскими оккупантами. Фото предоставлено ЦЖР А.Сидоренковым

Вместо этого на территорию имущественных комплексов агрофирмы российские военные завезли сожженную и поврежденную технику — автобусы, автомобили, прицепы, а один из гаражей использовали в качестве рембазы для своей техники. При этом Андрей Сидоренков говорит, что не знает, кому достались поля хозяйства и кто ведет на них деятельность. Олег Калиман также уверяет, что не располагает информацией о том, кто «сел» на землю и другие активы ФГ «Таврія-Скіф». У ЦЖР пока также нет данных, которые были бы подкреплены документально: ни по названиям, ни по адресам украинских компаний Сидоренкова и Калиманов-Юрченко в российском реестре юридических лиц ничего подобного нет.

В местных пабликах ежегодно некая Виктория Алексеева размещает объявления о найме людей на уборку черешни в садах ФХ «Таврія-Скіф». Кого она представляет – неизвестно. Однако понятно, что кто-то получает доход от обдирания садов Калиманов.

Поэтому наша версия: украденные активы этих и других украинских аграриев, которые не подсветились в российской юрисдикции, могли быть переданы оккупационными властями РФ в управление (с последующим таким же незаконным присвоением) другим юридическим лицам — местным коллаборантам (для примера – обогащенный ворованным имуществом бизнес семьи запроданца Виталия Булюка), или россиянам по хорошо отработанным схемам..

До фейковых «референдумов» на ВОТ Запорожской и Херсонской областей росрегистры не работали, а управления регистрационных федеральных органов РФ были созданы только в период с октября по декабрь 2022 года. В результате все передачи прав собственности на экспроприированные активы фиксировались в «амбарных книгах» администрации гауляйтера Евгения Балицкого, создавая идеальные возможности для массовых злоупотреблений.

Чтобы взять под контроль куплю-продажу зерна, в мае 2022 года российские власти инициировали создание Государственного зернового оператора (ГЗО). Компания закупала зерно у фермеров по минимальным ценам и организовывала вывоз зерна в Россию или на экспорт. Впоследствии в ее структуру были заведены экспроприированные и разграбленные элеваторы, морские и речные терминалы украинских аграриев и зернотрейдеров и другое имущество, в том числе десятки тысяч гектаров земли, которая принадлежит государственным и частным агрокомпаниям. Чтобы скрыть незаконно полученные активы, оккупационная администрация зарегистрировала их как 21 филиал ГЗО без создания отдельных юридических лиц или юридических названий – только присвоила им номера. К примеру, филиал №5 – это отчужденное имущество зерновых терминалов Бердянского морского порта, принадлежащих ООО «Бердянский морской терминал «Агрія», «Аскетт Шиппінг» и «Нова Хортиця». За №6 скрыт Каменка-Днепровский терминал компании «Нібулон» и так далее.

Центр журналистских расследований идентифицировал все филиалы «Государственного зернового оператора» и готовит отдельный материал о деятельности этого российского предприятия, санкционные ограничения в отношении которого нуждаются в обновлении.

Эта же схема была применена оккупационным правительством ВОТ Запорожской области и для сокрытия незаконной передачи активов машиностроительных, литейных и нефтеперерабатывающих заводов, ставших филиалами российских государственных и частных компаний.

Россияне с коллаборантами столько награбили, что уже не в состоянии были справиться со своим «трофеям». В сентябре 2024 года гауляйтер Евгений Балицкий обратился к Владимиру Путину за разрешением на передачу краденых сельскохозяйственных активов «добросовестным» российским компаниям.

Как сообщил ЦЖР спикер Запорожской ОВА Александр Коваленко, с 2022 года в результате боевых действий повреждения получили 348 агропредприятий всех форм собственности. Россияне разрушили более 760 сооружений и зданий, похищено или уничтожено более 2 400 единиц сельхозтехники.

Существенные потери понесла также инфраструктура для хранения сельхозпродукции. Суммарная одновременная емкость утраченных/захваченных элеваторов и зернохранилищ составляет около 1 млн тонн зерна.

Однако есть и исключения. Поскольку владельцы Камыш-Зарянского элеватора, одного из самых крупных и современных в регионе, не сменились.

Бизнес под флагом оккупанта

Этим комплексом, как и Мелитопольским и Приморским элеваторами, а также Мелитопольским маслоэкстракционным заводом и рядом аграрных предприятий и в украинской, и в российской юрисдикции владеют супруги Сергей и Людмила Желевы, которые пошли на сотрудничество с врагом.

Кроме названных юрлиц, в стране-агрессоре Желевы зарегистрировали также ООО «Агропродинвест», «Цареводаровка», «Мелитопольский завод продтоваров», а также гостиницу «Мелитополь» и ООО «Борислава» в курортной Кирилловке на побережье Азовского моря.

«Мелитопольский маслоэкстракционный завод», по данным информационной системы Россельхознадзора, может экспортировать подсолнечный шрот в страны Таможенного союза и является одним из двух запорожских предприятий, имеющих разрешение на экспорт продукции в Иран. Второй – это индивидуальный предприниматель из Бердянска Николай Тимец, получивший у россиян право экспортировать в Иран… замороженный мотыль. (Не спрашивайте – сами в шоке).

Предприятия из ВОТ Запорожской области, получившие в РФ право экспортировать товары в Иран. Фото: скриншот страницы реєстра Россельхознадзора «Цербер».

В то же время и без экспортных операций отжатые предприятия аграрного сектора оккупированной Запорожской области показывают миллиардные доходы. Наибольшей неожиданностью для нас в процессе знакомства с аграрным бизнесом на оккупированной части области стал феноменальный успех неизвестного фермера Владимира Крупки. Доход его фермерского хозяйства в 2024 году уступал только скупщику ворованного зерна ГУП «Государственный зерновой оператор»!

62-летний Владимир Крупка живет в пгт Черниговка и является абсолютно непубличным лицом. Настолько, что местные были шокированы, когда от журналистов узнали уровень доходов этого тихого коллаборанта. Его «Крестьянское (фермерское) хозяйство «Крупка В.А» за 2024 год получило самый большой среди аграриев оккупированной части Запорожщины доход на ВОТ области – более 4,5 млрд рублей, удвоив результат предыдущего года в 2,2 млрд рублей выручки.

Самый успешный фермер ВОТ Запорожской области Владимир Крупка (крайний слева), 2016 год. Фото: Одноклассники

«Рядовой фермер был с сотней гектаров, фермеровал в Черниговке. Пока тоже не светится — ничего особенного о нем не слышно. Знаю только, что продолжает работать, набирал еще паи дополнительно», — рассказывает ЦЖР о Владимире Крупке его земляк, чье имя из соображений безопасности мы не раскрываем.

Однако сколько паев нужно набрать, чтобы иметь такую ​​выручку – представить сложно. Поэтому версия наиболее очевидна: через фермерское хозяйство прогнали какую-то «неучтенку», выращенную на полях, которые официально нигде не числятся.

Еще одна старая как мир схема для прикрытия скупщиков краденого – оформление юрлица на фунтов. Для очень состоятельного «Племзавода «Степной», отжатого у бенефициарных владельцев Инны Волковой и Яны Барц, на роль директора злоумышленники выбрали Алексея Калинина, местного жителя, который до оккупации был начальником гаража. Доход племзавода за 2024 год составил более миллиарда рублей.

Впрочем, россияне не очень и прячутся: как говорится, в два клика можно найти экс-министра сельского хозяйства РФ, аграрного магната Александра Ткачева. Ему в руки упало имущество компании «Запоріжжя-Агро» – дочернего предприятия ООО «Деметра інвестментс» бизнесменов из Мангуша Донецкой области Владимира Караберова и Натальи Чако. С 2025 года учредителем украинского клона в российской юрисдикции значится Торговый дом «Агрокомплекс» – дочка АО «Фирма «Агрокомплекс им.Н.И.Ткачева». А чтобы не мелочиться, компания агробарона Ткачева завладела еще и ЧП «Сельком» тех же владельцев, которое зарегистрировано в Ялте Донецкой области.

Осуществлено при поддержке программы «Сильніші разом: Медіа та Демократія», которая реализуется Всемирной ассоциацией издателей новостей (WAN-IFRA) в партнерстве с Ассоциацией «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) и Норвежской ассоциацией медиа-бизнеса (MBL) при поддержке Норвегии. Мнения авторов не обязательно отражают официальную позицию партнеров программы.