Частина з них дуже шкодує, що не захотіли виїхати на більш безпечні території, коли була така можливість. Деякі відчайдухи намагаються виходити з кілзони пішки, але лишитись живими вдається не всім. Центр журналістських розслідувань поспілкувався з мешканцями Козацького, які до останнього залишались у зруйнованому селищі, і розпитав, як вони виживали і як виживають ті, хто залишається там досі.

Пішки тридцять кілометрів із зони смерті

Подолати 30 кілометрів пішки і вийти з Козацького в квітні вдалося 70-річній Любові Матяш із сином, пораненим  односельцем і привʼязаною до нагрудної торби улюбленою кішкою. Виходити з зони смерті, на яку росіяни перетворили її рідне селище, жінка вирішила після того, як окупанти вщент розбили її будинок.

Любов Матяш у мирний час тримала в Козацькому кафе. Фото з соцмереж

Сталося це так. Чоловік, який жив неподалік, необачно вийшов у двір покурити. Його помітили ворожі дрони і почали за ним полювання. Він встиг сховатися в порожній хаті, але росіяни закидали будинок вибухівкою, йому сильно поранило руку. Він зумів вискочити, городами добігти до укриття, де мешкала Любов Матяш, і вже там через сильну кровотечу втратив свідомість. Дрони простежили за ним і знищили будинок жінки. Вона встигла накласти йому джгут, завдяки якому врятувала чоловіку руку.

«Росіяни тоді розбомбили нам усе. Жити стало неможливо і ми вирішили виходити. Я запропонувала іншим односельцям піти разом, але вони не захотіли. Десь із тиждень ми чекали підходящої погоди, бо дрони літали над нами роями. Дочекалися, коли почався дощ і туманець. Вирішили ризикнути і десь о 13.30 годині дня пішли. Перебігали від хати до хати, через кожні кількасотметрів падали на землю або в хащах, постійно ховались. Йшли степами, лісосмугами, через Томарине, дивлячись під ноги і слідкуючи за дронами. Десь опівночі дійшли до села Тараса Шевченка, подолавши 30 кілометрів. Там нас зустріли і відвезли до Великої Олександрівки. Лише тоді ми змогли видихнути», – розповіла Любов Матяш.

Пораненого чоловіка відвезли до лікарні у Кривому Розі і прооперували. Лікарі були здивовані як йому якісно наклали джгут. Попри те, що рука залишалась перевʼязаною понад тиждень, її вдалося врятувати. 

Сама ж Любов Матяш із сином з тиждень жила у своїх земляків, поки не змогли знайти собі будинок. Проте й досі жінка не може оговтатися від пережитого.

Наслідок ударів ворожими керованими авіабомбами по Козацькому, 12 червня 2023 року. Фото: Новокаховська МВА

За словами мешканців Козацького, всі ці роки практично в стертому з лиця землі селищі, Любов Матяш випікала хліб і варила супи, щоб прогодувати своїх сусідів.

«Після звільнення Козацького нам дали дві сонячні панелі і накопичувач, тож я могла випікати хліб в електродуховці. Запаси борошна у нас були. У нас і в інших розбитих будинках залишилось чимало гуманітарки – тушонка, макарони, консерви. Завдяки цьому й виживали. В 2024 році ми могли ще посадити якусь городину, а в 2025 році це стало неможливо. Свіжої картоплі, огірків, капусти, моркви ми вже не бачили. Замість картоплі варили квасолю, огірки використовували солоні. Так і жили», – згадує Любов Матяш.

Сама жінка тримала 25 курочок. Годували їх зерном, зібраним біля знищеного росіянами зерносховища місцевого комплексу «Нібулон». Усіх цих курочок Любов Матяш залишила сусідам. Каже, що вони зможуть ще деякий час прожити на тушонці та інших старих запасах. 

«Потім поріжуть курочок, якось протримаються. А що буде далі – не хочеться навіть думати», – сказала вона.

Селище Козацьке, зерновий термінал  компанії «Нібулон», за річкою видно Нову Каховку. Фото надане Андрієм Чирком

Питну воду жінка брала з розташованої неподалік свердловини. Щодня приносили її по 40 літрів. Для того, щоб помитися використовували дощову воду. Значно гірше в селищі було з ліками. За словами Любові Матяш, місцевим нерідко доводилось використовувати прострочені медикаменти: «А як чогось потрібного не було – то просто терпіли».

Сама вона залишалась у Козацькому через літню родичку, яка відмовилась від евакуації, сказавши, що хоче померти в рідному селищі. Любові Матяш довелося її доглядати. Старенька померла наприкінці 2025 року. Поховали її у дворі будинку.

Видача хліба і гуманітарної допомоги мешканцям Козацького і Веселого, лютий 2025 року. Фото: Новокаховська МВА

«У нас багато хто похований на подвірʼях. Багато таких могил по всьому Козацькому», – каже Любов Матяш.

«Ми не знаємо, скільки померлих досі лежать у своїх розбитих хатах»

В будинку, який став прихистком для 73-річного Андрія Чирка і членів його родини у Великоолександрівській селищній громаді, за останні роки побувало чимало його земляків із Козацького. Чирко багато років очолював там селищну раду, а після її обʼєднання з Новокаховською міською громадою деякий час працював старостою. Чоловік прожив у Козацькому всю окупацію і покинув селище в листопаді 2023 року, коли жити там стало зовсім неможливо.

Деяких земляків, яких Андрій Чирко з родиною приймав у себе, вже немає в живих. Зокрема, їхнього знайомого Гриші, який час від часу вибирався з Козацького до Великої Олександрівки за ліками і продуктами для себе та інших людей. Немає вже й Наталії Сівцової, яка останні роки жила разом із Гришею.

Андрій Чирко. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

«Гриша казав нам, що вивчив тактику росіян і вирахував час, коли можна вискочити з селища. Він перебігав від дерева до дерева, благо, жив на самій околиці, йому не треба було спускатися аж до річки. Він бував у нас, ми передавали ним медикаменти, цукерки, сало, оселедець – це все для козачан було за свято», – розповів Андрій Чирко.

Гриша хвалився йому, що не боїться ворожих дронів. Казав: «Буває, вийду до свого двору, як побачу, що дрон висить наді мною, зніму шапку і кричу йому: «Мені вже 74 роки, що ти від мене хочеш?» Дивлюсь – той дрон ще трохи повисів наді мною, розвернувся і полетів кудись».

У листопаді 2025 року Гриші не стало. Осколок від вибуху ворожого дрону потрапив йому прямо в голову. Поховали чоловіка у його дворі. Він навіть не встиг передати людям принесені з Великої Олександрівки ліки.

Незадовго до своєї смерті Гриша допоміг виїхати з Козацького родині з пораненими. 

«Це наші знайомі. Ми довго вмовляли їх виїхати, коли це ще було можливо. Вони навідріз відмовлялись. А потім в їхній будинок прилетіло, матір і доньку сильно посікло осколками. Вони ще з тиждень сиділи там, бо ніяк не могли вийти. Просили Гришу про допомогу, але й він не міг підійти до їхнього будинку, бо ворожі дрони як ворони кругом висять. Дочекались дощу, сіли в машину, кинули все, що змогли, до багажника. Поїхали, а далі багнюка. Застрягли. Довелося вертатися додому. Машину там же їм і спалили. Нарешті Гриша сказав їм підійти до нього вночі. Вони взяли трьох котів, двох папуг, документи, ікону і трохи речей. Так вночі й пішли. Йшли потихеньку, бо на дорозі була розкидана купа мін-«пелюсток». О пʼятій ранку дійшли до безпечної території і набрали мене. Ми їх прийняли, запропонували одразу ж відвезти до лікарні. А вони: «Ні, спочатку поїмо. Ми так за ковбасою скучили. Дуже давно її не бачили», – згадує Андрій Чирко.

Наталія Сівцова і Гриша (в центрі) вдома у Андрія Чирка, 2025 рік. Фото надане Андрієм Чирком

Трагічною виявилася й доля 63-річної Наталії Сівцової. Її чоловіка вбили під час перших ударів російських окупантів по місцевій школі. Відтоді вона залишалась зі своєю хворою матірʼю в Козацькому. Разом із Гришею допомагала людям. Спочатку раз на тиждень, а потім усе рідше через небезпеку, вдвох примудрялись їздити до Великої Олександрівки. 

Коли Гриша загинув, а її будинок згорів, Наталія Сівцова взяла сумку з документами і пішки пішла з Козацького. Більше живою її ніхто не бачив. У жовтні 2025 року жінку оголосили у розшук. А невдовзі за допомогою українського дрону вдалося помітити тіло мертвої жінки в районі Шилової балки. Це було тіло Наталії. Жінка пішла по трасі, яка постійно обстрілюється ворогом. Там же й отримала смертельне поранення в шию. 

Згодом тіло жінки вдалося перевезти до Великої Олександрівки, де її поховали. Її лежача мати, заради якої вона залишалась у Козацькому до останнього, невдовзі померла у підвалі в рідному селищі.

У Андрія Чирка на згадку про Наталію Сівцову залишились написані нею вірші про Козацьке і про пережите під час війни.

Вірші Наталії Сівцової. Фото надані Андрієм Чирком

За словами Чирка, вже понад рік виїхати і заїхати до Козацького неможливо. Всі дороги заміновані, розбиті і контролюються ворожими дронами. На свій страх і ризик звідти можна вийти лише пішки, оминаючи колись жваві траси. Один зі знайомих Андрія Чирка торік намагався виїхати на мотоциклі. Дістався Шилової балки, потрапив під дрон, мотоцикл розбило вщент. Далі довелося пробиратися на безпечну територію пішки – балками і полями. 

В самому Козацькому люди живуть або у підвалах, або у розбитих будинках. У таких помешканнях взимку було максимум півтора градуси тепла. Проте грітися дровами смертельно небезпечно – дрони реагують на дим і негайно підривають це місце. 

Мобільного звʼязку з Козацьким немає давно. З тимчасово окупованого лівого берега туди проривається лише російський звʼязок. Проте заряджати телефони нічим. 

«Когось із померлих вдається поховати у дворах. Але ми не знаємо, скільки померлих людей досі лежать у своїх розбитих хатах. Когось уже давно й собаки поїли», – каже Андрій Чирко.

Чоловік згадує, що наприкінці 2023 року він думав, що виїжджає зі своєю родиною із Козацького ненадовго. Це «ненадовго» затягнулось на роки. А зараз йому й повертатися вже нікуди. В лютому 2026 року будинок Андрія Чирка згорів після ворожих атак. Сусіди бачили, як росіяни двічі вдарили по будинку. Спочатку рознесло покрівлю, потім зайнявся вогонь, який не стихав два дні. Вигоріло все.

Зруйнований музей у Козацькому. Фото надане Андрієм Чирком

«Після нашого виїзду з Козацького, ми ще кілька разів приїжджали додому. Востаннє це було дуже страшно. Хоча коли ми ще жили там, нам так страшно не було, попри постійні обстріли. Памʼятаю, ми підʼїхали до нашого двору, я відкрив ворота, швидко заскочили всередину. У нас було десять хвилин, щоб взяти потрібні речі – треба було тікати звідти. Швидко все покидали в машину, виїхали. І змогли видихнути лише в районі села Урожайне», – згадує Андрій Чирко.

За його підрахунками, в Козацькому залишається десь до десяти родин. Частина з них уже не зможе самостійно подолати пішки 30 км, щоб вийти на більш безпечну територію: деякі з них паралізовані або неходячі. Є серед нинішніх мешканців Козацького й такі, хто переховується від служби в армії.

Розбита школа в Козацькому, березень 2023 року. Фото з соцмереж

Андрій Чирко каже, що всі, хто залишився в Козацькому і Веселому зараз – по суті, приречені, якщо ворожі обстріли не припиняться. Всю прибережну територію вздовж Дніпра аж до самої Нововоронцовки він називає зоною смерті. 

«Так, багато хто не хотів кидати свої домівки, не хотів шукати прихистку на більш безпечній території. Та й Козацьке, як і інші прибережні села, жили в достатку, були більш розвинені, ніж Велика Олександрівка і степові села. У нас було звичним явищем мати в будинках ванні кімнати і туалети, у багатьох були власні лазні. Там, де ми живемо зараз, практично нічого такого немає. Попри це, знайти житло у Великоолександрівській громаді зараз дуже важко, і ціни на нього сильно піднялись. Але все одно жити треба, як і вірити в краще», – сказав Андрій Чирко.

«Я до останнього пропонував людям виїхати з Веселого і Козацького»

Щонайменше рік усі дороги до Козацького і Веселого залишаються повністю заблокованими і проїхати туди фізично неможливо, підтверджує й Олег Тарабака, начальник Новокаховської міської військової адміністрації (МВА). Проте всім без виключення їхнім мешканцям пропонувалась допомога з виїздом. Частина людей навідріз від неї відмовились.

«В один із моїх останніх приїздів я вмовляв вивезти жінку, яка пересувалась на інвалідному візочку. Вона не захотіла і залишилась у Козацькому. Згодом звідти виїхала її сестра. А нещодавно у жінки зламався візочок і вона почала благати нас вивезти її звідти. Проте як це тепер зробиш? Кого просити, щоб її винесли на руках, пішки тридцять кілометрів?» – говорить Олег Тарабака.

За його словами, крім літніх людей у Козацькому залишаються й ті, хто переховується від ТЦК. Кілька місяців тому загинув один із таких чоловіків. Після смерті його сестра благала військову адміністрацію вивезти з Козацького тіло мертвого брата. Але поки це недосяжна мрія не лише щодо мертвих, а й для живих.

«Добре, що ми в 2024 році змусили звідти вивезти всіх дітей, хоча це було дуже складно. Я сам до останнього, коли міг заїжджати туди своєю машиною, пропонував усім людям виїхати. Потім ще деякий час людей вивозили на придбаній коштом нашої громади броньованій автівці, поки орки її не спалили. Зараз же на два села залишається трохи більше 50 мешканців. А вийти звідти тепер можна лише пішки. Доходять не всі. Як та ж Наталія Сівцова. Шансів вийти у неї не було, бо вона пішла дорогою до Шилової балки, яка повністю проглядається ворогом», – сказав Олег Тарабака.

Він каже, що Веселе і Козацьке зруйновані вщент. Повністю придатних вцілілих будинків там давно немає. На жаль, багато їх власників не можуть отримати від держави сертифікати для придбання собі іншого житла. Це повʼязано з вимогою для їхньої видачі: рівень пошкоджень зруйнованого житла має становити понад 80%.

Знищені вулиці в селищі Козацьке, 2025 рік. Скріншот відео: телеграм-канал Регіон 22

«Ми постійно звертаємось до уряду, говоримо про цю проблему на всіх нарадах, – каже Олег Тарабака. – Виходом могло б бути скасування такої вимоги хоча б для тих населених пунктів, які знаходяться на відстані в 5-10 км від лінії зіткнення, безпосередньо в районі активних бойових дій. Тим більше, обстежити все фізично на місці ми теж не можемо. Проте поки ця вимога залишається в силі. І виходить, що якийсь будинок зруйнований, не має покрівлі, але стіни візуально цілі, тож його власник уже не може отримати сертифікат. Хоча відремонтувати цей будинок і повертатися до нього жити зараз абсолютно неможливо». 

Серед них чимало тих, хто давно виїхав з окупації, але є й ті, хто співпрацює з російськими загарбниками і радіє окупації Херсонщини. Попри це жодного з них досі не позбавили депутатського мандата. Ба більше: приблизно  пʼята частина обранців з райради роками не може достроково скласти свої повноваження за власним бажанням.

Чому так відбувається і  хто з депутатів Каховської райради і як саме декларує свої доходи? В цьому розбирався Центр журналістських розслідувань. В попередніх публікаціях ми аналізували декларації депутатів Каховської міської ради і депутатів Херсонської обласної ради.

Нікому не отрібні депутати

47-річний лікар-хірург Олександр Думінець вирішив достроково скласти свої повноваження депутата Каховської районної ради від партії «Слуга народу». Але втілити своє рішення  в реальність він не може: законодавець не передбачив такої можливості для депутатів районних рад, які під час дії воєнного стану позбавлені всіх повноважень.  

Як пояснює Думінець, в його рішенні немає жодного політичного підтексту, адже депутати райрад виявились абсолютно ніким не затребуваними. 

«Ми – депутати районної ради – з 24 лютого 2022 року залишаємося суто віртуальними обранцями. У нас і до повномасштабного вторгнення Росії не було повноцінних повноважень, ми грали таку собі «пташину» роль, потрапивши в період реформи місцевого самоврядування і створення територіальних громад. Виходить, ми не потрібні ані місцевому самоврядуванню, ані центральній владі. А віртуально числитись у списку депутатів не хочу. Я просто не бачу в цьому жодного сенсу», – прокоментував ЦЖР Олександр Думінець.

За словами Валерія Брусенського, голови Каховської райради, загалом достроково скласти свої мандати бажає щонайменше пʼята частина депутатів – приблизно 7-8 осіб. Ця кількість приблизна через те, що подавати такі заяви з 24 лютого 2022 року їм, по суті, нікому. Тому точна кількість охочих перестати бути депутатом невідома. Районна рада під час дії воєнного стану позбавлена своїх повноважень, а центр Каховського району – місто Нова Каховка – вже пʼятий рік перебуває в окупації.

Валерій Брусенський, голова Каховської районної ради. Фото: Олег Батурін/ЦЖР

«Повноваження районної ради передані Наталі Стаднік, начальниці Каховської районної військової адміністрації (далі – РВА). Але в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» забули передати повноваження щодо дострокового припинення повноваження депутатів. Взагалі його стаття 10 в цій частині виписана дуже криво і нефахово. І це стосується всіх районних рад, чиї повноваження припинили під час війни. Хоча серед наших депутатів є й зрадники і колаборанти. Навіть їх ми не можемо позбавити мандатів. На жаль, ніхто в Україні не хоче цим займатися. Навіть я, якби сам не хотів звільнитися зі своєї посади, не можу цього зробити», – сказав Валерій Брусенський.

Ще у вересні 2025 року група народних депутатів України зареєструвала законопроєкт №14063, який мав би дати право дострокового припинення повноважень депутатів місцевих рад без рішення останніх і спростити процедуру звільнення співробітників, які залишились на ТОТ та врегулювати інші проблемні місця в законодавстві. Однак досі цей документ так і залишається законопроєктом і має всі шанси назавжди стати «мертвонародженим». 

За словами Брусенського, і раніше були спроби внести зміни до статті 10 Закону «Про правовий режим воєнного стану». Але вони теж ні до чого не призвели.

«Справді, у мене зараз немає повноважень позбавляти депутатів районної ради їх повноважень. Хоча деякі обранці не раз зверталися з таким запитом до мене. Чекаємо внесення змін до Закону України», – пояснила Наталя Стаднік, начальниця Каховської РВА.

За її словами, співробітники апарату Каховської райради давно перебувають на простої. Повноваження її голови залишається у Валерія Брусенського. Коли ж останній очолював Новокаховську міську військову адміністрацію, його повноваження тимчасово були покладені на Людмилу Васильєву, заступницю голови райради. Ці повноваження теж були суто номінальними.

Людмила Васильєва, заступниця голови Каховської районної ради. Фото: Facebook/Людмила Васильєва

Реальних же повноважень райради, які передали начальниці Каховської РВА, не так і багато. Це, зокрема, затвердження районного бюджету і звіт по його виконанню. 

«Сам бюджет складається з державної субвенції і залишків коштів, які ми не тратили з 24 лютого 2022 року», – сказала Наталя Стаднік.

«Де перебувають депутати райради – нам невідомо»

Попри відсутність повноважень у депутатів райради і «віртуальний» її статус під час війни від обовʼязку подавати декларації народних обранців ніхто не звільняв. 

Законодавець зробив на час дії воєнного стану лише декілька виключень. Приміром, не подавати декларації до припинення чи скасування воєнного стану або дати завершення тимчасової окупації дозволили тим депутатам або посадовцям, які є військовослужбовцями, полоненими, інтернованими, або які перебувають на ТОТ чи на лікуванні – наприклад, внаслідок поранення. А також членам сімей вказаних осіб. 

За даними ЦЖР, як мінімум один депутат Каховської районної ради з початку великої війни боронить нашу країну зі зброєю в руках. Оскільки в публічному доступі інформацію про це ми не знайшли, імʼя цього обранця ми розкривати не будемо. Він має цілком законне право поки не перейматися декларуванням. Ще як мінімум один депутат був раніше у Збройних Силах України. Після демобілізації він подав усі декларації за попередні роки.

Павло Ярмій, депутат Каховської райради, Валерій Брусенський і Наталя Стаднік, голова Каховської РВА. Фото з архіву Каховської райради

Частина депутатів мають законні підстави для вилучення своїх декларацій з відкритого доступу під час дії воєнного стану. Як повідомляв ЦЖР, на це мають право: більшість військовослужбовців, залучені до ведення бойових дій, поліцейські поліції особливого призначення, розвідники, ті, хто перебувають на тимчасово окупованих територіях, полонені, інтерновані та особи, які для виконання службових повноважень постійно перебувають на територіях ведення активних бойових дій. 

З 42 депутатів Каховської райради декларації вилучили Валерій Брусенський, її голова, депутат від партії «Слуга народу» і 46-річна Олена Силка, депутатка від партії Ігоря Колихаєва «Нам тут жити!», начальниця комунальної установи «Трудовий архів м. Нова Каховка» Новокаховської міської ради. 

Ми знайшли декларації ще кількох депутатів Каховської райради, які цілком могли теж вилучити їх із реєстру, але з якихось причин цього не зробили. 

Натомість більше половини депутатського корпусу взагалі з 2020-2021 років не подають свої декларації. 

Серед них депутати від «Батьківщини»: 53-річний Сергій Богатиренко, начальник відділу архітектури, земельних відносин та ЖКГ Григорівської сільської ради та 43-річна Юлія Гаврилюк, ФОП із Нової Каховки, остання керівниця нещодавно ліквідованої Новокаховської міської організації партії «Батьківщина». 

Депутати від «Нашого краю»: 64-річний Володимир Буренко, директор ТОВ «Агроальянс Юкрейн», засновник і співвласник ТОВ «Сатурн і Ко», директор і співвласник ТОВ «Агромаркет-Групп» та 48-річна Оксана Сидоренко, колишня директорка Чаплинського професійного аграрного ліцею. 

Депутати від партії Ігоря Колихаєва «Нам тут жити!»: 67-річна Людмила Жарук, вчена секретар Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства Інституту тваринництва степових районів імені Іванова «Асканіє-Нова», 70-річний Микола Манзик, консультант з маркетингу ПрАТ «Каховський завод електрозварювального устаткування» та 54-річний Віталій Сєдін, начальник тепличного комплексу КП «НК Екосервіс». 

Депутати від ОПЗЖ: 70-річний Віктор Забєлін, лікар-ортопед, 33-річний Іван Календар, директор ПрАТ «ДСУ-12», 30-річна Альона Кімлач, завідувачка сектору правової роботи управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Херсонській області, 59-річна Олена Мазур, колишня директорка Каховської центральної міської лікарні імені родини Панкеєвих, 69-річний Петро Матвієнко, колишній керівник Каховського міського громадського формування з охорони правопорядку «Щит» і 52-річна Ірина Чеснокова, вчителька початкових класів із Каховки.

Олена Мазур, депутатка Каховської райради. Фото: Facebook/Олена Мазур

Депутатка від «Європейської солідарності» – 45-річна Наталія Осоченко, ФОП із селища Велика Лепетиха. Депутат від «Слуги народу» – 38-річний Дмитро Череватов, директор ТОВ «Ді Трейд Груп». 

Це при тому, що деякі з вказаних обранців перебувають на підконтрольній уряду України території та за кордоном. Тобто, мусять декларувати доходи.

Лише частину своїх декларацій за минулі роки подали двоє депутатів від партії «Слуга народу». 49-річний Юрій Лизун, головний агроном ТОВ «Торговий дом «Долинское» з Чаплинської селищної громади в 2024 році подав декларації за 2021 і 2022 роки. А 63-річний Павло Ярмій з Нової Каховки, ФОП, керівник підприємства «Таврійський ярмарок» і громадської спілки «Кластер гостинності «Південне Поділля», голова ГО «Агенція регіонального розвитку Таврійського обʼєднання територіальних громад» у 2025 році подав декларацію за 2024 рік. Декларації Ярмія за 2021, 2022 і 2025 роки в реєстрі відсутні.

Де перебувають депутати – в окупації чи на вільній території – в Каховській районній раді не знають. На відміну від, скажімо, Херсонської обласної і Каховської міської рад.

«Цю інформацію ми не збираємо. За моїми відчуттями третина депутатів райради перебувають за кордоном – переважно, жінки. Знаю, що начальниця Каховської МВА Наталя Стаднік на прохання Офісу президента України намагалась зібрати цю інформацію. Але навіщо це Офісу – незрозуміло. Може, нас нарешті розпустять. Хоча якщо держава за більше ніж чотири роки великої війни нічого не зробила і не згадала про наше існування, навряд чи вона зробить це й зараз», – прокоментував Валерій Брусенський, голова Каховської райради.

Обранці з окупації і колаборанти

Значно легше зрозуміти причини неподання декларацій тими обранцями, які залишились вести бізнес на окупованій території або співпрацюють з російськими загарбниками. Таких серед депутатів Каховської райради теж вистачає.

72-річний Борис Альошин, обраний від партії «Наш край», директор аграрного ПП «Дніпро-А-Агро» з села Чорнянка Таврійської міської громади 4 вересня 2023 року незаконно зареєстрував своє підприємство у окупантів під назвою ТОВ «Днипро-А-Агро».

За даними з російських реєстрів, Альошин у лютому 2024 року очолив це окупаційне підприємство. Там же він вказаний як громадянин РФ.

Джерело: ЕГРЮЛ

Колаборантом є 61-річний Вадим Сайдулаєв від президентської партії «Слуга народу», колишній заступник селищного голови Великої Лепетихи. Він був гауляйтером цього селища, брав участь у викраденні і катуванні росіянами місцевих мешканців. За ці злочини український суд в 2023 році заочно виніс йому вирок – десять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Вирок ще в тому ж році набрав законної сили.

Вадим Сайдулаєв, колаборант, депутат Каховської райради. Фото з соцмереж

Ще один колаборант – 66-річний Ігор Дикуха, обраний від партії Ігоря Колихаєва «Нам тут жити!», колишній староста села Райське Новокаховської міської громади. Він у 2022 році добровільно обійняв посаду заступника окупаційного міністра сільського господарства та рибальства Херсонщини, а потім його понизили до «скромної» посади спеціаліста відділу екології окупаційної адміністрації Генічеська. 

Дикуха супроводжував незаконну реєстрацію у окупантів державної установи «Новокаховський рибоводний завод частикових риб», який колись очолював і організував продаж риби на території ТОТ АР Крим і в Росії. Дикуха працював на росіян у тандемі зі своїм другом, іншим відомим зрадником Едуардом Репілевським.

Ігор Дикуха, колаборант, депутат Каховської райради. Фото з соцмереж

Відомо, що в 2023 році Ігор Дикуха намагався продати свій бізнес, який залишився на звільненій від російських окупантів території Херсонщини.

Торік Херсонський міський суд заочно виніс Дикусі вирок за колабораційну діяльність – вісім років тюрми з конфіскацією майна. Вирок набрав законної сили.

Триває суд над 55-річним Володимиром Домбровським, обранцем від ОПЗЖ, колишнім інженером Чаплинського професійного аграрного ліцею. Він влітку 2023 року погодився стати мундєпом окупаційного совєта мундєпов Чаплинки від путінської «Единой России», а згодом очолив цей незаконний орган влади. Крім того, він очолював незаконно створену окупантами установу «Чаплынский культурно-досуговый центр».

Володимир Домбровський, обвинувачений в колабораційній діяльності депутат Каховської райради. Фото з окупаційних пабліків

Домбровський обвинувачується в колабораційній діяльності за ч. 5 ст. 111-1 КК України. Йому світить від пʼяти до десяти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Наступне засідання суду по його справі призначене на 17 серпня у Великоолександрівському районному суді.

Триває суд і над 43-річною Аліною Кліщевською, депутаткою від партії «Слуга народу», фізичною особою-підприємницею, яка раніше викладала в Міжнародному класичному університеті імені Пилипа Орлика. Вона – дружина відомого посібника окупантів, колишнього гауляйтера і законно обраного голови Присиваської сільської громади Сергія Кліщевського.

Сергій і Аліна Кліщевські, подружжя-колаборанти. Фото з соцмережі

Аліна Кліщевська очолювала незаконно створену окупантами «Григорьевскую школу». А в 2025 році разом із чоловіком стала членом КПРФ. Остання її відома посада у окупантів – спеціаліст з методичного супроводу так званого «Российского ресурсного центра Херсонской области». 

Кліщевську обвинувачують у злочинах проти основ національної безпеки України. Наступне засідання суду призначене на 20 серпня у Великоолександрівському районному суді.

Не має підозри в колабораційній діяльності 37-річна Оксана Репілевська, депутатка від партії «Слуга народу», головна економістка ТОВ «Агробізнес». Проте політична рада президентської партії підтримала ініціативу щодо відкликання її мандату. Адже Репілевська – дружина відомого колаборанта Данила Репілевського, законно обраного в 2020 році депутата Херсонської обласної ради від «Слуги народу», фігуранта численних публікацій ЦЖР.

Оксана Репілевська, депутатка Каховської райради. Фото з соцмереж

Політична рада партії відкликала і Аліну Кліщевську. Проте фактично позбавити її мандату, як ми писали вище, поки неможливо.

Винним у колабораційній діяльності торік визнаний судом 51-річний Олексій Скопіч, обраний від ОПЗЖ, мешканець селища Велика Лепетиха. Раніше він займався підприємницькою діяльністю, а з вересня 2022 року очолив спочатку відділ земельних відносин департаменту племінного тваринництва, рослинництва та земельних відносин незаконно створеного російськими окупантами «министерства сельского хозяйства и рыболовства Херсонской области». А з листопада 2022 року він очолив цей «департамент». Остання відома посада Скопіча – заступник гауляйтера Генічеська.

Олексій Скопіч, колаборант, депутат Каховської райради. Фото з соцмереж

Заочний вирок Скопічу – девʼять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Вирок набрав законної сили.

Обранці без даху над головою

Тільки 15 із 42 депутатів Каховської райради декларують свої доходи і не вилучають їх із публічного доступу на час війни. Водночас лише у одного з них декларації виглядають максимально повними і практично ідеальними – у 45-річного Дмитра Зінкевича, обраного від ОПЗЖ, адвоката з Нової Каховки, ексначальника юридичного відділу Новокаховської міської військової адміністрації. 

Головна помилка переважної більшості депутатів Каховської райради, як і обранців із Каховської міської ради – не вказування квартири або будинку, в якому вони фактично зараз проживають. Тож виходить, що вони досі перебувають на ТОТ Херсонщині, хоча по факту мешкають на підконтрольній уряду України території або за кордоном. 

Приміром, 47-річна Діна Бриль, обрана від ОПЗЖ, ФОП і заступниця директора з виховної та корекційно-розвиткової роботи Таврійського навчально-реабілітаційного центру Херсонської обласної ради місцем фактичного свого проживання вказує Чорноморськ Одеської області. Натомість жодного житла в цьому місті вона не декларує. 

Не декларує жодної нерухомості за фактичним місцем проживання і 48-річний Сергій Карпеченко, обраний від «Європейської солідарності», начальник Рубіжанської міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області. 

Дивною виглядає декларація 43-річної Ірини Салтикової від «Європейської солідарності», голови правління одного з ОСББ Каховки, дружини нещодавно затриманого за підозрою в колабораційній діяльності Валерія Салтикова, депутата Херсонської обласної ради від тієї ж партії. У 2025 році вона не декларувала ані свого чоловіка, ані його майно. Хоча сам він у 2025 році задекларував дружину як члена своєї родини і все, що їй належить.

Валерій і Ірина Салтикови, січень 2022 року. Фото з соцмереж

У попередніх своїх деклараціях – приміром, за 2024 рік – Ірина Салтикова вказувала чоловіка і його активи. 

Зарплату, отриману за місцем своєї роботи, декларує 47-річна Людмила Васильєва, депутатка від ОПЗЖ, заступниця голови Каховської райради. В 2024 році вона отримала 611 тисяч грн, а в 2025 році – майже 557 тисяч грн.  

У квітні 2026 року вона задекларувала отримані від продажу однієї з автівок гроші і придбання спортивного кросовера Porsche Macan за близько 3,4 млн грн. Наявні у неї заощадження це цілком дозволяли. Крім того, у 2025 році вона вийшла заміж за громадянина Туреччини Каратаса Уміта Метіна і задекларувала його статки в $500 тисяч, отриманий у 2025 році дохід від надання майна в оренду – 4,2 млн грн, житловий будинок у Туреччині загальною площею 550 кв м. вартістю 45 млн грн і його ж нежитлове приміщення в Туреччині загальною площею 200 кв м. вартістю 50 млн грн. 

А 46-річна Ольга Ухова, депутатка від ОПЗЖ, головна медична сестра Зеленопідської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, в усіх поданих нею починаючи з січня 2024 року деклараціях за 2021–2025 роки не згадує свого колись відомого чоловіка Костянтина Ухова, члена виконавчого комітету Каховської міськради, завідувача Каховського і Новокаховського відділень «Бюро судово-медичної експертизи» Херсонської облради. Він у 2022 році очолив окупаційне «Бюро судебно-медицинской экспертизы Херсонской области».

Костянтин Ухов, колишній керівник окупаційної установи. Фото з соцмережі

За цей злочин Ухов ще у вересні 2022 року отримав заочну підозру в державній зраді. Справа з його обвинувачення досі розглядається в Хаджибейському районному суді Одеси, останню судову ухвалу по ній винесли 25 травня 2026 року. 

За даними ЦЖР, Костянтин Ухов несподівано помер влітку 2024 року, його поховали в Генічеську. Проте якщо цей факт офіційно не вдасться підтвердити в суді, розгляд справи щодо нього буде продовжено.

Публікація створена в рамках проєкту Інституту висвітлення війни та миру (IWPR) «Посилення громадського контролю» за фінансової підтримки Норвегії.

Крим здригається від вибухів. Уражено низку критично важливих об’єктів інфрастуктури, зокрема кілька електропідстанцій в різних районах півострова. Тільки нині була успішно атакована підстанція «Севастополь». Знатно прикурили зведену Ростехом в 2019 році  поблизу Сімферополя «Таврическую ТЭС», що разом із аналогічною «Балаклавской ТЭС» (яка також вже неодноразово була під атакою безпілотників), за декларацією місцевої «влади», забезпечували Крим електрикою на 80-90% і навіть постачали на окуповану Херсонщину. Місцеві гауляйтери масштаби уражень не озвучують. Але наслідки очевидні. Без світла залишилося дві третини півострова – цілі міста й райони на заході й півночі Криму, південне узбережжя, Севастополь, частково – Сімферополь і прилеглі селища. Окупована частина Херсонської області також знеструмлена. На півострові ввели графік віялових відключень електропостачання.

Таврійська ТЕС під Сімферополем після атаки дронів, 22 червня 2026 року. Фото: t.me/Crimeanwind

«Крымэнерго», публікуючи зведення з полів, називає це «технологічним порушенням в електромережі». Ланцюжок тих «порушень» потягнув за собою проблему з водопостачанням. Більшість насосних станцій підприємства «Вода Крыма» знеструмлені. В багатьох регіонах повне або часткове зневоднення. В деяких ввели графіки подачі води або зменшили тиск в системі. Більшість районів Севастополя без води, в Армянську її немає взагалі.  

Економлячи електроенергію, «адміністрація» Сакського району зупинила рух електричок на ділянці Саки-Євпаторія. Севастополь і Ялта вночі занурюються в темряву – там вимикають вуличне освітлення. У Севастополі також скоротили час роботи громадського транспорту, кафе й магазинів. Севастопольські дитсадки перейшли в режим чергових груп і на сухпайки через неможливість приготувати гарячу їжу. Кримські підприємства переходять на роботу від генераторів.

На півострові знову, як під час блекауту 2015-го, великий попит на побутові генератори. Хоча нині вони лише предмет декору, бо що в них заливати? Бензин приватним споживачам в Криму не продають взагалі з 21 червня, коли був атакований останній пором, що ходив у Керч з Тамані, возячи бензовози й вантажівки. Керченська поромна переправа зупинила роботу. Ритейлери не дочекалися фур з товарами. А пальним забезпечують тільки «швидкі», пожежників, комунальників. Машин на дорогах стрімко поменшало, пасажирів в громадському транспорті побільшало. В регіонах почалися перебої з доправленням хліба, молока та інших продуктів.

«Джанкойський молокозавод, наприклад, який раніше возив нам товар щодня, крім неділі, тепер буде приїжджати раз на тиждень, тому що немає бензина. На складах немає деяких товарів — борошна, макарон — окремих виробників. З материка люди бояться везти, а зі складів у Сімферополі привезти зараз також проблема, тому що немає пального. Наприклад, доставки ходового морозива, яке везуть із Краснодара, майже півтора тижні не було. У нас в магазині солі немає вже другий тиждень. Та й ціни значно ростуть. Цукор, який коштував 98 рублів, тепер — 110 рублів», — розповіла ForPost завідуюча одного з магазинів Севастополя.

Окупаційна  «мер» Алушти Галина Огньова жаліється, що підприємство «Царь хлеб» із Севастополя припинило поставки в місто. 

«Влада» вустами зрадника-радника «глави» Криму Олега Крючкова каже про неможливість відновити постачання пального найближчим часом. Все, що вони змогли придумати, це збільшити ліміт перевезення бензину в каністрах по Керченському мосту з Росії – 200 літрів замість 100 на одну машину. Але тут є але, і не одне. По-перше, пального одразу за мостом вже також немає, його доведеться шукати глибше. По-друге, в Краснодарському краї також діють обмеження на продаж бензину і відмовляються продавати його в каністри. Та й кримчанам там геть не раді, мовляв, «Понаїхали. Через вас у нас проблеми з бензином».

Мешканці Криму вишикувались в черги до банків, щоби зняти готівку. Люди скуповують харчі, формуючи продзапас. У попиті гречка, борошно, макарони, цукор, сіль та сірники. Адже заяви «влади» про відсутність дефіциту розбиваються об оголошені обмеження на купівлю продуктів. 

Обмеження на продаж продуктів в гіпермаркеті Мetro в окупованому Криму. Фото: kianews24.ru

Курортний сезон показує стабільну негативну динаміку. Скасування бронювань набуває масштабів цунамі, порожні пляжі красномовно демонструють довіру росіян до кримського відпочинку. До того ж на півострові заборонили всі вуличні заходи. Російські артисти скасовують концерти в Криму. Дитячий відпочинок на півострові скасований на все літо за указом Аксенова. Табори й санаторії для дітей зупинили роботу задля «забезпечення громадської безпеки». У перекладі на людську мову – «Крим остаточно перестав бути безпечним». З «Артеку» поспіхом вивезли дітей, а тих, хто тільки поїхав туди, розвернули. Батьки пишуть обурені коментарі на сторінці табору в соцмережі.

«Наші діти вже знаходяться на півострові. Вони подолали такий довгий и тяжкий шлях— три доби добиралися до Артека! Вони теж заслужили цей відпочинок, своєю працею заробили ці путівки. А батьки останні гроші віддали за їхню дорогу. Ви взагалі в курсі, скільки коштує дорога з далеких регіонів до Криму? Зокрема, квитки з Красноярського краю туди й назад обійшлись батькам у 90 000 рублів!», – написала розгнівана росіянка.  

А найбільше обурюються ті, хто купив путівку, бо тритижнева літня зміна в «Артеку» коштує 175 тисяч рублів! (2300 доларів).

Вивезення дітей з МДЦ «Артек». Фото: pulsfid.ru

Услід за дитячими таборами в Криму заборонили всі дитячі спортивні змагання. Під забороною на півострові також нічні покатушки на мотоциклах, мопедах, пітбайках. За висловом того ж Крючкова, «звуки мопедів заважають роботі вогневих груп, глушать звук мотора БпЛА. Ворог вербує ваших дітей для нічних поїздок».(!) Щоправда, цей феєричний коментар він швидко прибрав зі свого ТГ-каналу.

На сімферопольському залізничному вокзалі щодня туристичні квести. Багатогодинні черги на автобуси, якими відпочивальників везуть у Керч – потяги ходять лише до її станції Південна і від неї. А на Керченському мосту традиційні затори, черги і періодичне закриття через небезпеку атак.

Російські відпочивальники намагаються виїхати із Сімферополя, 21 червня 2026 року. Фото: скріншоти з відео Instagram/anikieva_photo_art

У Севастополі обвалився ринок нерухомості. Попит на новобудови впав наполовину, квартири на вторинному ринку віддають на 30-40% дешевше, ніж раніше. Не витримали каміння з неба в рідній гавані? А воно летить і летить. Мало того, що місто трясе від постійних обстрілів військових та енергетичних об’єктів, так ще й Посейдон став на бік ЗСУ. 22 червня у берегів Севастополя сталося 19 (!) землетрусів магнітудою від 1 до 4,4. 

Це коротко про ситуацію в окупованому Криму цього тижня. А вона дуже динамічно змінюється, розбиваючи пропагандистську скрєпу про той «нєпотопляємий авіаносець». Ця байка в дусі «найкращих» російських традицій на кшталт «потьомкінських сіл», якими фаворит Єкатєріни ІІ «забудував» захоплений Росією в 1783 році Крим.

Тож подорож Криму додому триває. І у нього єдиний варіант не потонути. Як сказав афорист Лешек Кумор, «Іноді корабель перестає тонути, щойно його залишають щури».

“Не дають життя дрони. Ніби і не видно його, але як тільки вийдеш з хати – відразу вилітає. То ми вже навчилися розрізняти і різні дрони, і “гради”, і артилерію. І собаки позвикали до цих звуків, і коти –  як тільки чують, одразу біжать ховатися. Тому двері у будинку та сараї тримала відкритими, щоб встигнути забігти у приміщення, якщо дрон атакуватиме,” – розповідає 68-річна Катерина Дмитрівна Юдіна з Преображенської громади Пологівського району Запоріжчини. Вона виїхала з рідного села після Великодня, коли росіяни значно посилили атаки на прифронтові території. Страшні смертоносні боєприпаси для місцевих стали вже звичними.

“Касетних [боєприпасів] багато, як кидають – то не кожен вибухає. На другий чи третій день, як воно вже розмокне, збираєш у відро і викидаєш подалі. Касетні красиво зроблені – як шоколадні цукерки, можна й переплутати”, – майже буденно говорить жінка. 

На зауваження про небезпеку таких дій відмахується як досвідчений сапер: “Там “вусиків (елементів підривника – авт.) немає, поодлітали, то воно вже й не вибухне. А а от якщо наступиш на зв’язку, то можна й без голови і без ніг залишитися”. 

Пані Катерина мала сумний досвід потрапити під ударну хвилю від розриву керованої авіабомби, ховалася від “шахедів”, з острахом вдивлялась у небо у пошуках дронів. Врешті, коли бити по селу стали майже безперервно, вирішила виїжджати.

“Гепають. Вийшов – і ховайся одразу, бо дрони страшне, що робили. Топиш плиту – і думаєш: ну, як вже дрон прилетить, то сажу потрусе на усе життя.То я хату закрила, перехрестилась і поїхала”, – розповідає жінка. 

Перше безпечне місце після залишення дому 

Інколи люди залишаються в будинках до останнього, аж поки небезпека не зачепить крилом. Так сталось із 69-річною Любов’ю Володимирівною Присяжнюк з Новорозівки. Після прильоту ворожого боєприпасу сусідній будинок був зруйнований вщент, а в будинку пані Люби вибило всі вікна і двері. То жінці довелося телефонувати на номер гарячої лінії з евакуації, щоб приїхали та забрали їх з чоловіком.

Тепер Любов Присяжнюк, як пані Катерина та ще десятки інших людей, чиї будинки і життя зруйнувала війна, перебуває у Транзитному центрі для евакуйованих осіб у Запоріжжі. Ця установа була створена у листопаді 2025 року і першою в Україні об’єднала усі послуги, що можуть бути потрібні людям, які втратили дім – від відновлення документів до медичних послуг та тимчасового поселення. З того часу через Транзитний центр пройшли понад 9 000 людей.

“Запорізький підхід до роботи транзитного центру вже тепер є базою для подібних установ в інших областях. Особливість нашої установи у тому, що в одній локації працює мультидисциплінарна команда державних служб підсилена гуманітарними партнерами”, – розповідала ЦЖР Світлана Лисенко, директорка департаменту соціального захисту населення Запорізької ОДА.

Транзитний центр у Запоріжжі працює з листопада 2025 року

Тут працюють фахівці Пенсійного фонду, центру зайнятості, департаменту соціального захисту, представники банків, юристи, психологи та представники благодійних організацій та фондів. 

“Завдяки цьому людям не потрібно витрачати час і ресурси на пошук та відвідування різних установ у місті. Зокрема, довідку внутрішньо переміщеної особи можна отримати безпосередньо в центрі – у день звернення або наступного дня. Людина має можливість переночувати, оформити необхідні документи та продовжити подальший маршрут. Важливим напрямом роботи є також сприяння працевлаштуванню: за підтримки Центру зайнятості роботу вже знайшли понад 100 осіб”, – розповідає Світлана Лисенко.

Суттєву роль у роботі центру відіграють гуманітарні організації. Самостійно державі складно забезпечити всі потреби людей, які були змушені залишити свої домівки через війну. Саме тому до роботи долучилися  громадські організації “Проліска”, “Право на захист”, “Схід SOS”, «Посмішка», «АРТАК» та інші . Вони надають гуманітарну та фінансову допомогу, психологічну підтримку, юридичні консультації та супровід.

У Транзитному центрі працюють представники державних органів та неурядових орагнізацій

Людям, які втратили засоби зв’язку під час евакуації, у центрі надають мобільні телефони, що допомагає відновити контакт із рідними та отримувати необхідну інформацію від державних структур. 

За даними департаменту соціального захисту ОДА, завдяки міжнародним партнерам евакуйовані люди отримали фінансову допомогу на загальну суму понад 90 мільйонів гривень. За словами Світлани Лисенко, така підтримка має надзвичайно велике значення як для людей, які пережили евакуацію, так і для області, адже дозволяє спрямовувати бюджетні ресурси на інші критично важливі потреби.

Ще однією унікальною особливістю центру є ведення єдиної бази евакуйованих осіб. Облік здійснює Департамент соціального захисту населення, що дозволяє відстежувати потреби людей та забезпечувати подальший супровід після виїзду з центру.

Спочатку перебування в Транзитному центрі було обмежене сімома днями, однак згодом цей термін збільшили до 21 дня. Таке рішення ухвалили через те, що частина людей прибуває без документів, втрачених внаслідок бойових дій чи під час евакуації. Відновити документи можна безпосередньо в центрі, але часто це потребує додаткового часу.

Транзитний центр розташований на базі колишнього геріатричного відділення, яке було адаптоване для проживання маломобільних людей. Наразі тут облаштовано 100 місць для людей з обмеженою мобільністю та створено необхідні умови для їхнього комфортного і безпечного перебування.

Серед таких мешканок Центру –  75-річна Лідія Іванівна Борисенко із села Юрківка. Ще 2022 році вона втратила ногу через ворожу атаку.  “Як війна почалася, щось впало з даху і відбило ногу. Поранило і двох сусідів”, – згадує жінка. Проте після лікування вона повернулася в рідний дім –  не змогла кинути напризволяще рідні стіни. 

Але останнім часом через постійні обстріли здоров’я жінки значно погіршилося, тож її евакуювали до Транзитного центру. Наразі вона підтримує зв’язок з людьми, що залишися в рідному селі, де ситуація з кожним днем стає все гіршою. 

“У нас там дуже гучно. Вчора сказали, що побили знову нашу вулицю, жодного будинку непошкодженого вже немає”, – каже пані Лідія.

Кожна евакуація – спланована спецоперація 

За даними ГУ Нацполіції в Запорізькій області, ворог суттєво посилив інтенсивність обстрілів. Якщо минулого року фіксувалося в середньому 500 – 600 ударів на добу, то сьогодні ця цифра нерідко сягає тисячі. Тож евакуація цивільних залишається одним із пріоритетних напрямів роботи правоохоронців.

“Від початку року з небезпечних територій вже евакуйовано понад 800 людей, серед яких 202 дитини та 80 маломобільних осіб. Здебільшого допомагаємо добратися у безпечні місця маломобільним старшим людям, які до останнього не хотіли залишати свої домівки”,  – розповідає ЦЖР Анна Ткаченко, начальниця відділу комунікації ГУНП в Запорізькій області . 

За словами поліцейської, кожна евакуація сьогодні є ретельно спланованою спецоперацією. Правоохоронці працюють у тісній взаємодії з військовими, які забезпечують прикриття та використовують засоби радіоелектронної боротьби для протидії ворожим дронам. Небо над прифронтовими населеними пунктами буквально заповнене FPV-дронами, які цілеспрямовано атакують цивільний транспорт. Наслідками таких атак стають людські жертви, знищені автомобілі та зруйновані будинки.

Кожна евакуація з прифронтової території – ретельно спланована операція поліцейських та військових. Фото ГУНП у Запорізькій області

До проведення евакуаційних заходів долучаються також капелани. Вони допомагають із транспортом, зокрема броньованими автомобілями, та підтримують людей під час виїзду із зон підвищеної небезпеки. Для евакуації маломобільних громадян використовують спеціально обладнані транспортні засоби, пристосовані для перевезення лежачих хворих.

Робота поліції в прифронтових громадах не обмежується евакуацією населення. Правоохоронці забезпечують безпеку під час виконання різних критично важливих робіт комунальних служб – від встановлення антидронових сіток до відновлення електропостачання після обстрілів.

Прицьому і самі поліцейські постійно перебувають під загрозою. За словами Анни Ткаченко, чи не щотижня екіпажі правоохоронців потрапляють під атаки ворожих дронів, зазнаючи поранень, а службовий транспорт отримує пошкодження або повністю знищується. Для прикладу згадує нещодавій випадок у Малокатеринівці.

“Колись велике та квітуче село сьогодні майже спорожніло – там залишаються лише поодинокі мешканці, переважно люди старшого віку, які до останнього відмовляються від евакуації. Після чергового обстрілу в одному з будинків загинула літня жінка. Поліцейські вирушили до села, щоб евакуювати її тіло для гідного поховання. Екіпаж потрапив під удар FPV-дрона: правоохоронці отримали поранення, автомобіль зазнав пошкоджень”, – розповідає пані Анна.

З надією повернутися додому

У Запоріжжі усім, хто цього потребує, пропонують розміщення у місцях тимчасового проживання. Їх у місті 54, на загал там можуть проживати понад 4,5 тисячі людей,  яким згодом пропонують виїхати у більш безпечні регіони. Проте більшість евакуйованих воліли б лишитися у Запоріжжі, аби бути  якомога ближче до рідних сіл і містечок, навіть якщо між ними та домом сьогодні – тільки прострілювані  ворогом території.

“Тут дуже добре. І персонал уважний, і годують смачно і лікарі оглядають, і ліки безкоштовні. Якби можна було тут залишитися, було б прекрасно”, – говорить Лідія Іванівна. Вона чекає у центрі заміни протеза та нове колісне крісло. А далі доведеться таки обрати наступний – і жінка щиро надіється, що тимчасовий – пункт призначення.

“Можна було б тут жити, якби тут зробили пансіонат. Пропонували на захід України виїздити, тепер на Київ пропонують. Але хотіла б залишитися тут”, – каже Катерина Дмитрівна.  

Як і багато інших мешканців прифронтових громад, наші співрозмовниці уважно стежать за новинами та підтримують зв’язок з односельцями. З надією одного дня повернутися додому, туди, де пройшло усе їхнє життя.

А якщо серйозно, то Крим з кожним місяцем все більше стає прифронтовим регіоном, а не глибоким тилом, як це було з початку великої війни. Тож пісні гауляйтерів про успішні сезони в окупованих Криму та Приазов’ї тільки вказують на їхню неадекватність та бажання заробити, хай там ракети з неба.

Крим більше не в топі

З кінця травня попит на Крим різко впав. Кількість нових бронювань скоротилась відразу на третину, в Севастополі – на 40 відсотків, а скасування попередніх бронювань взагалі сягло 79%. Такі цифри наводить російський «Коммерсантъ». За даними засновника мережі турагентств «Розовый слон» Алексана Мкртчяна, на два нових бронювання нині приходиться десять скасувань старих. «Ніхто не хоче потрапити в пастку через проблеми з пальним». Через стрімке падіння попиту Крим випав із обойми десяти найпопулярніших турнапрямків росіян, зберігши лише 1,5% продажу.

Головною причиною відмови від кримського відпочинку стала логістична криза, яка спричинила гострий дефіцит пального. Вже два тижні на півострові майже немає достатніх поставок бензину і дизпалива. На окремих заправках, де він іноді з’являється у вільному продажу, автомобілісти шикуються у кілометрові багатогодинні черги. Наливають з обмеженням у 20 літрів на машину. Найбільше «пощастило» Севастополю – кінцевій точці на карті доріг півострова. Тут ввели QR-коди, за якими можна отримати 20 літрів бензину на одне авто один раз на тиждень. Полювання на ті коди оголошується онлайн пізно ввечері і вхопити їх мало кому вдається. Ну, і, звісно, ціни на бензин одразу ж підскочили: 95-й вже по 90 рублів/літр. А на чорному ринку його пропонують по 200-300 і більше рублів за літр.

Черга на АЗС у Євпаторії. червень 2026 р. Фото: Олексій Павлишак

Бензинова лихоманка в Криму трапляється не вперше за роки окупації. Пального не було в серпні 2023-го і в серпні 2024-го – після ураження поромів в портах «Керч» і «Кавказ», якими доправляли бензин на півострів. Але ті перебої були квіточками, нині можна сміливо говорити про велику кризу, що не має терміну дії й жодного вирішення.

Ураження майже половини російських НПЗ українськими Силами оборони й взяття Україною під вогневий контроль сухопутного коридору в Крим відрізали постачання бензину й інших товарів на окупований півострів. На Керченський міст вантажівкам зась – після вдалої спецоперації СБУ з його підриву за допомогою вантажівки, начиненої вибухівкою, в жовтні 2022 року. Відтоді бензовози й фури безперешкодно возили в окупований Крим пальне, харчі й споживчі товари трасою Ростов-Сімферополь через окуповані території України. Це був ключовий маршрут для забезпечення Криму і один із ключових для перекидання російських військових і їхнього забезпечення озброєнням і їжею. І став законною воєнною ціллю для України. Нині цю трасу називають дорогою смерті. Везти нею бензин кримським бідосям – це руська рулетка для перевізників. Наважуються на цю аферу одиниці і за великі гроші. За лічені дні трафік трасою скоротився на 71%.

Палаючий бензовоз на Мелітопольській трасі, що веде від російського кордону до Криму. Фото з дрону опублікував 422-й окремий полк безпілотних систем 2 червня 2026 року.

Нервово шукаючи вихід із цейтноту, кримська «влада» вирішила використати для доправлення бензовозів єдиний пором, що нині курсує між Керчю й Таманью. Але це також завдання із зірочкою – перевозити фактично вибухівку в умовах постійних атак з неба і з моря. І, схоже, впоратися з нею не вдається. У порту «Кавказ» накопичується черга з кількох десятків бензовозів, які стоять там по кілька діб, і стають, до речі, гарною мішенню.

Черги не тільки за бензином

Як водиться, ажіотаж з бензином викликав і продуктову паніку. Розуміючи проблеми з поставками в Крим, місцеві кинулися скуповувати харчі. В супермаркетах вишикувалися черги, не менші тих, що на заправках. Першим з полиць змели цукор. У попиті – гречка, рис, макарони, борошно, соняшникова олія, сіль. Прилавки поки поповнюють зі складів. Але ввели обмеження на продаж: не більше 3 кг на руки.

Супермакет Сімферополя, червень 2026 року. Фото: Сергій Вінник

«Влада» Криму запевняє: ситуація під контролем, півострів повністю забезпечений продуктами, запаси соціально значущих харчів є. Мовляв, ажіотаж необгрунтований, бо більшість соцтоварів виробляється підприємствами «республіки». Однак віри кримським брехунам при владі немає. Пригадаймо заяви Аксенова про те, що Крим під надійним захистом, і про те, що проблема з бензином вирішиться за кілька днів. Тож у мешканців Криму свої лакмусові папірці: подорожчав бензин – здорожчає все, зник бензин – зникне й решта.

Відпочинок не для слабаків

«У мене гостьовий будинок в Алушті. За день – три скасування броні. Що можу сказати? Слабаки…», – ділиться власниця міні-готелю в соцмережі. Що ж, кримський відпочинок тепер дійсно не для слабкодухих.   

За підрахунками кримського «мінкурортів», три чверті відпочивальників – бензинозалежні, тобто приїздять на півострів на власних автівках і автобусах. На потяги припадає лише 24% туристів. Але ЗСУ внесли поправки і у рух поїздів. Через пошкодження залізниці кінцевою зупинкою і точкою відправлення стала Керч (200 км від Сімферополя). Звідти і туди відпочивальників намагаються розвозити автобусами. Виходить не дуже. Аксенов знайшов вихід – потяги ходитимуть до Сімферополя лише у світлі часи доби. Вночі – «Здрастуй, Керч». При цьому, пасажирів попередили бути готовими до евакуації.

«Пасажири потягів, що прямують у Крим чи з Криму в разі небезпеки мають бути готові до ситуацій, коли необхідно евакуюватися з потягу – на вокзал, а в разі, коли небезпека застигає поза станцією – на місцевості», – сказано в повідомленні компанії-перевізника «Гранд Сервис Экспресс». Любителі екстрим-мандрівок, велкам!

Відпочивальники намагаються виїхати з сімферопольського залізничного вокзалу, червень 2026 р. Фото: ForPost

На сімферопольському залізничному вокзалі щодня натовп розгублених туристів. Одні намагаються дістатись до місця відпочинку, інші – виїхати. Збиваються в зграї залежно від омріяної точки Б і штурмують автобуси. А їх на кримських маршрутах все менше через відсутність пального. Рахунок скасованих рейсів вже йде на сотні. 

Туристи, що приїхали на півострів машинами до початку цього треша, встали на якір. Бензина на зворотній шлях немає. Проте найвідбитіші, а їх в Росії, як відомо, чимало, закликають не відмовлятись від ризикованого відпочинку, складають дорожню карту й діляться порадами в соцмережах. Мовляв, перед мостом на материку заправляйте повний бак і ще 100 літрів (дозволений ліміт на автівку при перетині мосту) по каністрах у багажник замість валіз із вбранням. Кажуть, вистачить на «доїхати» до місця відпочинку, а потім – виїхати. Тільки Кримом не катайтеся, краще пішки або громадським транспортом (про нього вище). А ще краще – сидіть собі на пляжі, релаксуйте. Ги-ги (голосом брутальних українських дроноводів), плеск хвиль і рокіт дронів, стовпи диму від прильотів, мазут, який дістався пляжів Криму з ураженого НПЗ в Туапсе – ну чим не релакс? Та й схема невиліковних патріотів поламалася – бензина немає вже і в Краснодарському краї РФ.

Новинка сезону-2026 – готельєри Криму, намагаючись врятувати сезон, заманюють туристів на відпочинок, пропонуючи бензин у подарунок за бронювання номерів. 

Акція кримського пансіонату. Фото: ostro.org

Як не пронос, то золотуха; як не COVID, то «бавовна»

Єдиним успішним сезоном за всі роки окупації Криму, якщо вірити владі РФ у Криму, був 2021 рік. Тоді відзвітували про рекордну кількість відпочивальників – нібито аж понад 9 мільйонів. До того цифри були майже вдвічі менші. Звичні сполучення з півостровом були розірвані, і навіть після відкриття Керченського мосту й нового аеропорту в Сімферополі у 2018 році турпотік не показав стрімкого зростання. А в 2020 році знову сталося падіння через пандемію COVID.

Варто зауважити, що експерти вважають статистику туристичного потоку від окупантів некоректною і втричі-вчетверо завищеною.

Як вказує Андрій Клименко, керівник Інституту стратегічних чорноморських досліджень: «Показники, які публікувала окупаційна влада Криму перед початком Великої війни 24 лютого 2022 року, були насправді показниками пасажиропотоку. Вони враховували всіх, хто в’їжджає до Криму, зокрема, додаткове населення в мільйон осіб, включно з військовими та членами їхніх сімей, які переїхали до Криму з Росії після окупації у 2014 році».

З початком великої війни, турпотік ще більше скоротився. Росіяни охололи до прифронтового Криму, розуміючи, якою пасткою він може стати. На півострів все частіше стала навідуватися «бавовна». До того ж, дістатися до Криму стало значно складніше – авіасполучення закрили, рух мостом після підриву обмежили. Новозведений аеропорт Сімферополя досі припадає пилом, а рух мостом періодично закривають через атаки українських безпілотників й ракет.

Відпочивальники тікають з пляжу в Новофедорівці після прильоту на російську авіабазу, 9 серпня 2022 року. Фото: Скріншот відео з соцмереж

Падіння продовжилось і в 2023 році, коли кількість прицільних ударів Сил оборони України по військовим цілям почастішала, кораблі Чорономорського флоту ганебно втекли до Новоросійська, а західне узбережжя з курортної зони перетворилось на суцільний форпост окупантів. Сезони 2024-2025 років відігнали росіян мазутом, що вилився у море з потрощених у Керченській протоці російських танкерів. Але тоді більше мазуту дісталось російській Анапі, а Крим викрутився за рахунок її відмовників. 

Нині, кажуть туроператори, ситуація буде дзеркальною – відпочивальники відмовлятимуться від Криму на користь інших курортів, де ще є бензин. За прогнозами російських туроператорів, якщо пальне на півострові не з’явиться, Крим знову недорахується туристів. Водночас російські енергетичні аналітики прогнозують, що дефіцит бензину в Росії невдовзі лише посилюватиметься й до середини літа естафету «бєнзіна нєт» підхопить чимало регіонів.

Тож приїжджайте, на півострів, приїжджайте, люди добрі… А недобрі – виїжджайте краще звідси якнайскоріше, виїжджайте, поки цілі.

Але російська пропаганда воліє цього не згадувати. Бо це повністю руйнує кремлівський міф про «самодостатню імперію», яка нібито сама винесла на собі всю війну.

Саме тому сьогодні Москва так нервово реагує на допомогу партнерів Україні. Бо історична паралель занадто очевидна. Кремль чудово розуміє: міжнародна коаліція — це смертельна проблема для будь-якої імперії, яка починає загарбницьку війну.

Чи знаєте ви, на якому літаку Олександр Покришкін здобув більшість своїх повітряних перемог? А на якому винищувачі кримський татарин Амет-Хан Султан воював за Донбас і Крим? А на яких автомобілях Червона Армія возила артилерію, снаряди, піхоту і реактивні установки «Катюша»?

Зараз  у Москві розповідають: «Ми перемогли». Російська історична арифметика: взяти чуже, а потім оголосити, що все зробили самі.

22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. За кілька місяців Червона Армія втратила сотні тисяч солдатів, величезну кількість техніки і контроль над колосальними територіями.

Німці стрімко просувались до Москви. СРСР втрачав промисловість, паливо, людські ресурси і транспортну інфраструктуру. Радянська економіка просто не встигала компенсувати масштаби катастрофи. Москва почала просити допомоги у Заходу.

З особистого послання прем’єра СРСР Йосифа Сталіна прем’єр-міністру Великої Британії Вінстону Черчилю:

«Я думаю, що існує лише один шлях виходу з такого становища: створити вже цього року другий фронт десь на Балканах або у Франції, що може відтягнути зі східного фронту 30-40 німецьких дивізій і водночас забезпечити Радянському Союзу 30 000 тон алюмінію на початок жовтня цього року та щомісячну мінімальну допомогу у кількості 400 літаків та 500 танків малих або середніх. Без цих двох видів допомоги Радянський Союз або зазнає поразки, або буде ослаблений до того, що втратить надовго здатність надавати допомогу своїм союзникам».

Йшлося про ленд-ліз, програму військово-економічної допомоги, яку Сполучені Штати запустили для союзників у війні проти нацистської Німеччини.

Вибухівка американської компанії Atlas Powder Company для СРСР за програмою ленд-ліз під час Другої світової війни. Архівне фото Granger / TASS, колорізоване із застосуванням ШІ.

Фактично це система, за якою США передавали країнам антигітлеровської коаліції зброю, техніку, сировину, пальне, продовольство і промислові матеріали без негайної оплати.

Закон про ленд-ліз Конгрес США ухвалив ще у березні 1941 року, за девять місяців до вступу Америки у війну. Його головна ідея була максимально прагматичною. Сполучені Штати допомагають країнам, які воюють проти нацистської Німеччини, аби самим не отримати Гітлера на власному континенті. Спочатку програма створювалася для Великої Британії, потім до неї долучили Китай.

За ленд-лізом СРСР отримав майже 23 000 літаків, понад 12 000 танків, близько 400 000 вантажівок і джипів, 8 000 тракторів, понад 13 000 мотоциклів, майже 2 000 локомотивів і понад 11 000 вагонів.

Американські вантажівки Studebaker US6 у Червоній Армії під час Другої світової війни. Архівне фото з сайту kolesa.ru

Американські вантажівки Студебекер (Studebaker US6) фактично стали основою мобільності Червоної Армії. Саме вони тягнули реактивні установки «Катюша». Саме на них перевозили артилерію, снаряди і піхоту. Тобто, символ радянської воєнної могутності буквально їздив на американських колесах.

США поставили Радянському Союзу понад 2,5 млн тонн нафтопродуктів, майже 4,5 млн тон продовольства, сотні тисяч тон алюмінію, міді та вибухівки. Кожен третій снаряд у Червоній Армії був виготовлений із американських компонентів. Кожен другий військовий автомобіль – американський або канадський.

За словами радянського ветерана лейтенанта П.Демченка, 

«Це літак, на якому літали льотчики мого полку, починаючи з 1943-го року. Ми їх отримували з Америки. Американці дали нам усе: яєчний порошок, свинячу тушонку. У нас була напівголодна армія. Все дали – від їжі до одягу. Літне обмундирування була американське. Чудові утеплені комбінезони. Апаратура, обладнання літаків – американські. Зброя також…».

Тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін та його американський винищувач Bell P-39 Airacobra, 1943 рік. Фото: soviet-aces-1936-53.ru

Одним з найвідоміших літаків радянських асів був американський винищувач «Аерокобра» (Bell P-39 Airacobra). Саме на ньому літав і здобув більшість своїх повітряних перемог тричі герой Радянського Союзу Олександр Покришкін. На «Аерокобрі» воювали двічі Герої Радянського Союзу Григорій Речкалов та Олександр Клубов. На американській «Аерокобрі» воював і кримський татарин Султан Амет-Хан, один з найрезультативніших радянських льотчиків. Саме на цьому винищувачі він брав участь у боях за Донбас і Крим.

Таким чином, радянські герої, якими сьогодні так любить пишатися Кремль, воювали саме на американській та британській техніці.

Як згадує той самий радянський ветеран Другої Світової війни П.Демченко, «американці перенесли сюди свої конвеєри, на яких відбувалася збірка. Там постійно були наші офіцери, які оглядали ці машини та віддавали нам. Ми вже потім їх перевіряли, іноді знаходили дрібні дефекти. І я мушу сказати, що коли ми з цими дефектами звертались до американського чергового офіцеру, вони беззаперечно або змінювали цю машину, або приходила бригада та виправляла, якщо йшлося про невелике пошкодження».

Але російська пропаганда воліє цього не згадувати, бо тоді доведеться пояснювати, чому самодостатня імперія не могла воювати без західних моторів, машин, авіабензину і сталі.

Важливо, ленд-ліз – це не лише про готові танки і літаки. Це ще й про те, що без західних поставок Радянський Союз не міг би в потрібних масштабах виробляти і власну техніку. Союзники передавали СРСР верстати для обробки танкових башт, електропечі, електромотори, ріжучі інструменти, обладнання для нафтових свердловин і пересувні електростанції.

Танки Т-34-85 Червоної Армії, 1944 рік. Фото: waralbum.ru

Це легендарний Т-34-85, який російська пропаганда подає як головний символ радянської перемоги. На початку 1944 року у найбільшого виробника просто не було обладнання для обробки нових танкових башт. Потрібні карусельні верстати довелося терміново замовляти у британській та американській компаній.

Понад 10 тисяч танків Т-34-85, виготовлених до кінця війни, фактично з’явилися завдяки ленд-лізу.

США також поставили Радянському Союзу майже 14 тисяч тон нікелю, ключового легуючого металу для бронесталі. Ще 13 тисяч тон надійшло з Великої Британії.

Разом з військовою технікою для фронту в СРСР йшли тисячі тон медикаментів, медичного обладнання та санітарного майна для порятунку поранених. Американці поставили Радянському Союзу мільйони доз пеніциліну, сульфаніламдів, перев’язувальних матеріалів, польові шпиталі, рентгенівське обладнання та хірургічні інструменти. Саме американський пеніцилін став одним із факторів різкого зниження смертності від зараження крові та гангрени у радянських шпиталях наприкінці війни. До ленд-лізу СРСР фактично не мав масового виробництва антибіотиків. Радянська медицина катастрофічно відставала від західної.

Після закінчення Другої Світової радянське керівництво, попри національну схильність до тотальної брехні, визнавало важливість та вклад ленд-лізу у перемогу. Десь, звісно, применшувало, втім, визнавало.

Нинішня російська влада в своїй інтерпретації дійшла до абсурду.

Ось слова Дмітрія Пєскова, прес-секретаря В.Путіна:

«Зараз в американських підручниках написано про вирішальну роль США в розгромі фашизму. Чи можна сказати, що ми б не впоралися без ленд-лізу? Не можна. Ми б впоралися та все одно перемогли».

Глава Кремля Владімір Путін та його речник Дмітрій Пєсков Фото: ТАСС

Сьогодні Україна отримує від союзників системи ППО, далекобійні ракети, бронетехніку, боєприпаси і гроші для підтримки економіки. І саме це так бісить Кремль. У Другій Світовій демократичний світ допомагав СРСР зупиняти нацизм. Сьогодні допомагає Україні зупиняти новий російський фашизм. І Кремль чудово розуміє, що міжнародна коаліція – це смертельна проблема для будь-якої імперії, яка починає загарбницьку війну. Тож російська пропаганда з усіх сил намагається висміювати західну допомогу Україні.

Ось що каже сьогодні російський пропагандист:

«Алюмінієва броня не тримає навіть великий стрілецький калібр, адже саме для контрнаступу, що готується, США передали Україні декілька сотень таких БТР. Скільки при цьому солдатів ЗСУ загине, американцям, ясна річ, наплювати. Куди важливіше збагрити по ленд-лізу мотлох. Адже М113 не лише наймасовіший, а й найстаріший БТР у світі».

Бронетранспортер М113 Збройних сил України. Фото: facebook.com/AFUkraine

Окрема улюблена маніпуляція російської пропаганди розповіді про те, що ленд-ліз нібито був борговою кабалою, за яку Росія розплачувалася 60 років. Саме цим сьогодні лякають українців, коли йдеться про сучасну західну допомогу Україні. Мовляв, американці нічого нікому не дають просто так, а Україна ще століттями буде винна Вашингтону.

Ось твердження чергової російської пропагандистки:

«Дякуючи цьому ленд-лізу Україна ризикує на довгі роки перетворитися на колонію. Якщо вона залишиться під так званим захистом Америки, то буде платити вічність. Не буде ані Зеленського, ані «Азова», ані спецоперації, а борг залишиться».

Ленд-ліз і справді не різдвяний подарунок. Однак за програмою те, що знищене під час війни, списується. Танки, літаки, вантажівки, боєприпаси, які згоріли на фронті, або були втрачені в боях – без жодних компенсацій. Оплаті підлягає лише те майно, яке залишилося придатним після завершення  війни. Після Другої світової Радянський Союз вирішив залишити собі чимало: передусім, судна, промислове обладнання і техніку. Спочатку США виставили СРСР рахунок приблизно на 2,6 млрд доларів. Москва відмовилась платити, потім роками торгувалась, вибивала знижки, затягувала переговори і взагалі припиняла контакти на тлі холодної війни. У результаті сума була знижена у кілька разів до 722 млн доларів. І навіть ці гроші Радянський Союз та потім Росія виплачували не тому, що американці загнали їх у рабство, а тому, що самі погодились залишити собі частину техніки і обладнання. Останні виплати Росія здійснила лише у 2006 році через постійні паузи, політичні конфлікти та банальне небажання виконувати власні фінансові зобов’язання.

Отже, Росія дуже любить привласнювати перемоги, чужі території, чужі заводи, чужу історію і чужу допомогу, без якої не могла б вистояти.

Це не скасовує подвигу людей Радянського Союзу, які воювали проти нацизму, але це повністю руйнує кремлівський міф про «самодостатню імперію», яка нібито сама винесла на собі всю війну.

Саме тому сьогодні Москва так нервово реагує на допомогу Україні, бо історична паралель занадто очевидна. Агресивні імперії зупиняють зброя, ресурси, коаліції і здатність світу вчасно зрозуміти, з ким він має справи. У 1940-х світ це зрозумів. Сьогодні знову складає цей іспит.

А ми і далі розбиратимемо російські міфи по документах, цифрах і фактах.

З 34 обраних у 2020 році депутатів міськради вже 11 достроково склали свої повноваження. Однією з головних причин цього стало саме їхнє небажання декларувати свої доходи. З іншого боку, жоден із місцевих обранців не став ховати декларації з публічного доступу, хоча щонайменше двоє з них мали на це законне право через службу в Збройних Силах України. 

Центр журналістських розслідувань уже аналізував декларації депутатів Херсонської обласної ради. В новому матеріалі ми вирішили звернути увагу на обранців з тимчасово окупованої громади і те як вони декларували свої доходи протягом більш ніж чотирьох років повномасштабної війни.

Артем Трофимчук –  лідер серед порушників

У грудні 2025 року Національна поліція України відкрила кримінальне провадження стосовно Артема Трофимчука, депутата Каховської міської ради від партії “Пропозиція”. Воно відкрите за ознаками кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366-3 КК України – неподання щорічних декларацій за 2021-2023 роки особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Лише після цього Трофимчук подав декларації за “пропущені” роки. Вчасно він подав декларацію лише за 2024-й рік. Відсутня в реєстрі його декларація за 2025 рік, яку він мав подати до 31 березня 2026 року.

Попри запізнілу спробу виправитися навряд чи Артем Трофимчук зможе зняти всі питання на свою адресу. Адже подані ним декларації за 2021-2024 роки абсолютно “порожні” і не містять жодної інформації про членів його сімʼї, про житло, в якому він фактично проживає, про доходи і заощадження, про його членство в громадських організаціях та інше. 

Артем Трофимчук, депутат Каховської міськради (праворуч). Фото з соцмереж

Ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну Артема Трофимчука суд визнав винним у порушенні вимог фінансового контролю через неподання щорічних декларацій за 2016, 2017 і 2019 роки. 

Тепер же йому світить штраф від 2500 до 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 150 до 240 годин або обмеження волі на строк до двох років або позбавлення волі строком на один рік, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

17 депутатів не декларують свої доходи понад чотири роки

Загалом з 34 обраних депутатів Каховської міськради 17 востаннє подавали свої декларації лише за 2020-2021 роки. Серед них найбільше обранців від ОПЗЖ: інженер-конструктор Олександр Особа, безробітна Наталія Біжан, місцева активістка Ольга Радіонова, головний інженер ТОВ “Віндкрафт Україна” Володимир Зюмкін, завідувач господарством ТОВ “Віндкрафт Україна” Олександр Гриненко. 

Ольга Радіонова, колишня депутатка Каховської міськради. Фото з відкритих джерел

Від президентської партії “Слуга народу” давно не подає декларації Оксана Антонова, менеджерка з адміністративної діяльності місцевої філії ТОВ “АТ Каргілл” і Андрій Прийма, підприємець, директор і керівник ТОВ “Каховське АТП-16506”. Від партії “Батьківщина” – підприємець Олександр Тернавський.

Від партії “Європейська солідарність” – безробітний на момент виборів Олександр Салтиков, брат нещодавно затриманого за підозрою в колабораційній діяльності депутата Херсонської обласної ради Валерія Салтикова. А також заступниця головного бухгалтера ТОВ “Віндкрафт Україна” Наталія Таранішина. 

Олександр Салтиков, депутат Каховської міськради. Фото з відкритих джерел

Від Партії зелених України – підприємиця Наталія Капустіна і пенсіонерка Наталія Москаленко. Від партії “Пропозиція” – Олександра Аркуша, колишня начальниця управління освіти Каховської міськради. 

Олександра Аркуша, колишня депутатка Каховської міськради. Фото з відкритих джерел

Від партії Ігоря Колихаєва “Нам тут жити!” – Вегандз Мясникян, колишній сільський голова Роздольного Каховського району, який деякий час до великої війни був помічником тодішнього заступника міського голови Херсона Олександра Лукʼяненка, Марина Митрович, голова ОСББ, Валентин Місюра, співробітник ТОВ “Геліос-1” і вчитель Віктор Артеменко. 

Попри тривалу окупацію Каховської громади і відсутність у її місцевих депутатів повноважень під час дії воєнного стану (в грудні 2022 році їхні повноваження передані начальнику Каховської міської військової адміністрації Віталію Немерцю), від обовʼязку подавати декларації їх ніхто не звільняв. 

Виключення зробили лише для тих депутатів, які є військовослужбовцями, полоненими, інтернованими, або які перебувають на тимчасово окупованих територіях чи на лікуванні, наприклад, внаслідок поранення, а також членів сімей вказаних осіб. 

Для більшості з цих категорій депутатів або посадовців, як пояснила у відповіді на запит ЦЖР Ганна Новосьолова, заступниця керівника управління комунікацій та інформаційної політики Національного агентства з питань запобігання корупції, строк подання декларацій відтермінували до припинення чи скасування воєнного стану або дати завершення тимчасової окупації. Проте якщо вони виїхали з окупації до підконтрольної уряду України території або за кордон вони зобовʼязані подати декларації протягом 90 календарних днів з моменту виїзду.

“Перевіряти подачу декларацій зобовʼязані органи місцевого самоврядування – у даному випадку сама Каховська міська рада. Вона ж повинна повідомляти НАЗК про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному порядку. За умисне неподання декларації передбачена кримінальна відповідальність. А за несвоєчасне її подання без поважних причин – адміністративна відповідальність”, – пояснила Ганна Новосьолова.

Бізнес в окупації і декларації “не для всіх”

Як розповіла Ірина Гончарова, секретар Каховської міської ради, вона не раз намагалась встановити місцезнаходження всіх місцевих депутатів. За її словами, з тридцяти чотирьох лише чотири обранці можуть досі перебувати на тимчасово окупованій території. І, відповідно, мають право поки не подавати свої декларації. 

Найбільш публічною з них є Наталія Капустіна від Партії зелених України. В липні 2023 року вона в числі перших достроково склала повноваження депутата міськради і відтоді доволі успішно розвиває свій бізнес на ТОТ Херсонщини. ЦЖР не раз намагався отримати у неї коментар, однак її телефон знаходився поза зоною досяжності, а автора цих рядків вона заблокувала в соцмережах.

Наталія Капустіна, колишня депутатка Каховської міськради. Фото: Херсонські факти

В російському реєстрі містяться дані зареєстрованого 3 липня 2023 року “индивидуального предпринимателя Капустиної Наталии Александровны”, види діяльності якої один в один повторюють дані з українських реєстрів ексдепутатки-ФОП Наталії Капустіної.

Джерело: ЕГРЮЛ, Rusprofile

Тринадцять інших депутатів, які не подають свої декларації, за словами Ірини Гончарової, доволі давно перебувають або на підконтрольній уряду України території, або за кордоном – у безпечних країнах. Серед них Наталія Таранішина, Наталія Біжан, Вегандз Мясникян та інші. 

Причому, не подають декларації навіть ті, хто достроково склав свої повноваження. Приміром, Олександра Аркуша від партії “Пропозиція” склала мандат ще влітку 2023 року. Натомість остання подана нею декларація датована 27 липня 2021 року, коли вона звільнялась з посади начальниці управління освіти Каховської міськради. А одна-єдина декларація Андрія Прийми від “Слуги народу”, який склав повноваження цієї весни, датується 2020 роком. 

Як пояснила Ірина Гончарова, секретар Каховської міськради, головними причинами дострокового складання повноважень місцевими депутатами є заборона на виїзд за кордон для народних обранців усіх рівнів під час дії воєнного стану (лише в травні 2026 року цю заборону скасували для всіх жінок), а також небажання подавати декларації.

“Один із депутатів так мені й сказав, використовуючи нецензурну лексику: “Якого х***ра я повинен показувати те, що у мене є? Кого це ї***е?” Навіть депутатка від ОПЗЖ Ольга Радіонова подала заяву про складання повноважень після того як ми нагадали про обовʼязок подати декларацію – а про це ми постійно нагадуємо всім нашим депутатам. Хоча коментуючи свою відмову від депутатського мандату Радіонова пояснювала це зовсім іншим – тимчасовою окупацією Каховки і неможливістю виконувати свої обовʼязки в умовах воєнного стану”, – сказала Ірина Гончарова.

Трійка кращих і машина для дружини депутата

З тих сімнадцяти депутатів Каховської міськради, які таки подають свої декларації, вони виглядають найбільш ідеальними у трьох обранців: Андрія Дяченка від партії “Пропозиція”, колишнього міського голови Каховки, який зараз служить у ЗСУ, як він сам пише на своїй сторінці у Фейсбуці, начальником групи логістики штабу батальйону безпілотних систем “Небесна кара” 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи, 

Оксани Радченко, колишньої депутатки від “Слуги народу” і Ірини Гончарової від ОПЗЖ. 

Оксана Радченко в 2024 році стала власницею квартири в Києві загальною площею 88,1 кв. м, вартістю 5,8 млн грн, яку подарував їй її син. Про це вказано в її декларації за 2024 рік.

При аналізі декларацій деяких інших депутатів виникає чимало питань. Приміром, Лілія Суріна, дружина тепер уже ексдепутата Максима Суріна від партії “Слуга народу” в 2024 році стала власницею нового автомобіля Toyota Highlander. У його декларації вартість цієї автівки не вказана. 

За офіційними даними дилера, зараз вона коштує від 2,5 до 3,3 млн грн. Водночас Сурін, який має ще чотирьох членів родини, декларує копійчані доходи: у 2023 році сукупний дохід його родини становив 119 гривень, а в 2024 році – 7,5 тисяч гривень. Водночас він декларує майже незмінні заощадження – $45 тисяч і близько 2 млн грн, а також роботу за сумісництвом на посаді менеджера з гуртових продажів ТОВ “Торговий дім “Агро-Трейд і К”, яка теж мала б приносити якийсь дохід. 

В 2023 році дружина ексдепутата володіла автомобілем JEEP Grand Cherokee 2019 року випуску. Варто нагадати, що Лілія Суріна – донька Сергія Дроздіка, відомого аграрного бізнесмена і депутата Херсонської обласної ради від ОПЗЖ, який незаконно зареєстрував свої підприємства у російській юрисдикції. В російських реєстрах вказано, що Сергій Дроздік – громадянин РФ. 

Фрагмент виписки ТОВ “Диамант”, зареєстрованого 5 квітня 2024 року. Джерело: ЕГРЮЛ

“Порожні” декларації і квартири в повітрі

Пенсіонерка Людмила Бендеберя, депутатка від партії “Пропозиція” задекларувала квартиру в Києві загальною площею 20,99 кв м., вартістю 463 тисячі гривень, придбану в травні 2025 року. Проте ані її пенсії з іншими доходами, ані її заощаджень було недостатньо для її купівлі. 

Крім того, свої декларації за 2022-2024 роки Бендеберя подала лише в березні 2026 року, хоча вона давно виїхала з окупованої Каховки до Києва. Відсутня в реєстрі і її декларація за 2021 рік.

Людмила Бендеберя, депутатка Каховської міськради, 2020 рік. Фото з соцмереж

Як пояснила ЦЖР Людмила Бендеберя, вона стала власницею навіть не квартири, а кімнати в гуртожитку, яку їй придбали і подарували рідні. Вона визнала, що помилилась у поданій декларації, не вказавши отриманий подарунок. 

“У мене навіть не було компʼютера і був потрібен час для відновлення електронних ключів. Проблема виникла з даними за 2021 рік. Як тільки я зможу їх відновити і отримати доступ до компʼютера, я подам декларацію і за цей рік”, – сказала Людмила Бендеберя.

Абсолютно “порожні” декларації подала за 2024 і 2025 роки Жанна Кисельова, депутатка від партії “Слуга народу”. Віднедавна вона працює заступницею директора територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Каховської міської ради. Кисельова двічі була незаконно позбавлена волі російськими окупантами – в 2022 і в 2024 роках. Після останнього полону їй вдалося виїхати на безпечну територію.

Найбільш поширена помилка багатьох депутатів Каховської міської ради – не вказування квартири або будинку, в якому вони фактично проживають зараз. Тож виходить, що вони досі перебувають в тимчасово окупованій Каховці, хоча по факту мешкають в Києві або за кордоном. 

Приміром, Олена Гарькава, колишня депутатка від “Слуги народу”, асистентка медичної сестри, вказує, що фактично проживає і працює в столиці Словаччини – Братиславі. Проте не вказує там жодного житла і декларує зовсім невеликі доходи – приміром, 44,3 тис. грн за весь 2025 рік. 

Тетяна Гончарова, депутатка від “Батьківщини”, юрисконсультка, вказує в декларації житло тільки на ТОТ Херсонщини. Її брат і колега по партії, адвокат Сергій Гончаров, теж декларує житло на ТОТ Херсонщини і нуль доходів у 2024 і 2025 роках. Водночас його заощадження зменшилися в порівнянні з 2024 роком майже на 500 тисяч грн.

Сергій Гончарови і Тетяна, депутати Каховської міськради. Фото з соцмереж

Подає декларації, хоча цілком міг би це зробити після повернення до мирного життя 58-річний Олександр Білодід, сержант Збройних сил України, ветеран російсько-української війни, депутат від Партії зелених України. Єдине, чого в них теж явно бракує – зазначення житла, в якому проживають члени його родини. 

Олександр Білодід, депутат Каховської міськради. Фото з соцмереж

Відсутні в реєстрі декларації за 2021 і 2022 роки Петра Комягіна, депутата від “Батьківщини”. А в його деклараціях за 2024 і 2025 роки бракує житла, в якому фактично проживає він сам і члени його родини. Бракує там даних і про доходи: виходить, що родина Комягіна цілих два роки жила на одну пенсію дружини в 39 тисяч гривень. 

Не декларує жодної нерухомості в Полтавській області, в якій він фактично проживає, Віктор Зубков, колишній депутат від партії Ігоря Колихаєва “Нам тут жити!”, директор Каховського міського центру соціальних служб. 

Декларує нерухомість виключно на тимчасово окупованій території і його колега по партії Руслан Скороход, а також Антон Перемежко від партії “Пропозиція”. Те ж стосується Олега Барабаша, ексдепутата від “Слуги народу”, директора ТОВ “Вектор Каховка”, хоча своїм зареєстрованим і фактичним місцем проживання він вказав Київ. 

Загалом, якщо брати подані за останні роки декларації, то видно, що мало хто з депутатів Каховської міськради став власником дорогої нерухомості або дорогих машин. Переважно всі їхні активи залишились в окупації. Як і у їхніх виборців.

Блокада і гуманітарна катастрофа

У червні 2023 року, коли росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС, 80 відсотків території міста Олешки опинились під водою. Тисячі людей лишились без домівок, а кількість загиблих внаслідок цього воєнного злочину РФ і досі невідома – окупанти приховують ці дані. Відтоді в місті не відновлювалось центральне постачання води, газу і електроенергії. Але працювали кілька магазинів і в людей була змога поїхати до Скадовська – закупити продукти, медикаменти, корм для домашніх тварин, а також отримати символічні виплати від окупаційної адміністрації.

Все це припинилось у грудні 2025 року. Російські війська повністю заблокували місто і замінували всі підходи до нього. Серед іншого, заборонили ввозити зріджений газ у балонах. Місцевим підприємцям періодично вдавалось привезти до міста деякі продукти. Але кілька разів машини підривались на мінах, а водії гинули чи отримували тяжкі поранення.

Розбиті та обгорілі будинки в окупованих Олешках, квітень 2026 року. Фото: скріншот відео, знятого дроном 34-ї окремої бригади морської піхоти «Борисфен».

Тетяна Гасаненко, начальниця Олешківської міської військової адміністрації повідомила ЦЖР, що наразі в Олешках залишається близько 1 700 мешканців. Абсолютна більшість із них – це люди похилого віку і маломобільні. Вони не мають доступу до продуктів харчування, ліків і медичної допомоги та живуть в умовах постійної загрози від ударів з повітря.

15 травня Уповноважений ВР України з прав людини Дмитро Лубінець повідомив  про проведення перемовин з РФ щодо евакуації з Олешок та інших окупованих населених пунктів Херсонської області.

Дмитро Лубінець, Уповноважений ВР України з прав людини, травень 2026 року. Фото: ombudsman.gov.ua

За тиждень Лубінець заявив, що вдалося узгодити з російською стороною технічні деталі евакуації із Олешек і навколишніх сіл близько шести тисяч осіб, серед яких – 200 дітей. Наразі Київ очікує від російської сторони дату припинення вогню для початку евакуаційних заходів. При цьому про перевезення людей через Дніпро – з окупованих Олешек до вільного Херсона і далі – мова не йде, оскільки це, за словами омбудсмана, «неможливо з військової точки зору». Тому обговорюються інші варіанти.

«Ми знайшли один варіант, який можна достатньо швидко реалізувати. Громадяни України повинні бути спочатку евакуйовані безпосередньо з цих населених пунктів в умовно безпечне місце, звідки їх забере українська сторона і поверне на територію, яка контролюється українським урядом», – зауважив Лубінець. 

На момент публікації цього матеріалу жодних повідомлень про дату гуманітарного припинення вогню і організацію евакуації не надходило. 

Попри те, що в Олешках та навколишніх селах є всі ознаки гуманітарної катастрофи, про яку повідомили мало не всі світові медіа, Росія не поспішає звільняти цивільне населення, тримаючи його в ролі «живого щита». Місто використовується як плацдарм для артилерійських обстрілів Херсону. Російський «губернатор» окупованої частини Херсонщини Володимир Сальдо вперто повторює, що населення Олешек забезпечене всім необхідним, а заклики до евакуації називає провокаціями. 

Уся надія – на волонтерів і удачу 

Тим часом люди, виснажені за кілька місяців облоги, попри смертельну небезпеку намагаються виїжджати самостійно або за допомогою волонтерів. Наразі єдиний шлях – це дорога до Скадовська, яку називають «дорогою смерті», бо скрізь розкидані міни, а у повітрі кружляють дрони.

Виїзд на дорогу з Олешок на Скадовськ, квітень 2026 року. Фото: скріншот відео, знятого дроном 34-ї окремої бригади морської піхоти «Борисфен».

Далі – довгий шлях через окуповані території півдня і сходу України, Росію і Білорусь до єдиного вікна в Україну, яким є пункт контролю і пропуску на українсько-білоруському кордоні Мокрани — Доманове (Волинська область).

Волонтерка Ксенія Архіпова, яка сама родом з Олешок, а зараз проживає у Миколаївській області, за кілька останніх місяців допомогла виїхати з рідного міста 212 особам. Біля третини з них дістались України, в той час як інші поки що перебувають на окупованих територіях або в Росії і вирішують питання з документами.  

Ксенія Архіпова (праворуч) на вуличній акції в Польщі після виїзду з окупації. Фото: Facebook Ксенії Архіпової

«Ми не можемо чекати поки організують гуманітарний коридор, бо люди гинуть щодня. По вулицях лежать тіла загиблих, їх не підбирають через високу небезпеку з повітря. Собаки, лисиці і дикі кабани їдять людські останки», – розповідає волонтерка.

Ксенія діє на власний страх і ризик – вмовляє місцевих підприємців, які час від часу возять продукти в Олешки, взяти людей на зворотному шляху до Скадовська. При цьому виїхати можуть лише ті, хто має російські документи. В іншому випадку це – лотерея. 

«Можливо вдасться сказати на блокпості, що їдеш до багатофункціонального центру у Скадовську робити російські документи, і тебе пропустять. А можливо завернуть назад і доведеться повертатись тією ж замінованою дорогою. Єдине, якщо в людини тяжке поранення, таке як ампутація кінцівок, то випускають відразу. Така от іронія долі: щоб вибратись з Олешок, треба втратити руки чи ноги», – резюмує Ксенія. 

Остання евакуація з Олешок 26 травня –  волонтерам вдалось вивезти ще 28 людей. Відео надане Ксенією Архіповою

«Тримались, поки був дах над головою»

Пану Миколі – 71 рік. Він народився у Житомирській області, а останні двадцять років жив в Олешках і працював на мукомольному підприємстві. Коли почалась повномасштабна війна, його дружина, донька і внучка виїхали з окупації, а він залишився разом із сином Андрієм пильнувати житло і майно. 

«Минулого року ще можна було винайняти машину і з’їздити до Скадовська. Отримати ті 10 тисяч рублів і купити крупи, консерви, олію. Але потім це стало надто небезпечно. З січня цього року ми їли саму гречку та макарони, які залишились з останньої такої поїздки. Але інші люди не мали і цього», – розповідає Микола Омелянович.

Будинок, де вони жили, – звичайна радянська п’ятиповерхівка – знаходиться трохи осторонь центру міста. Він пережив повінь і чотири роки артилерійських обстрілів, але на початку травня чотири снаряди зруйнували дах і два під’їзди:

«У нас давно не було скла у вікнах, але були стіни і дах над головою. Коли не стало і цього, я зрозумів, що треба їхати», – говорить пан Микола.

Микола Омелянович перед виїздом з Олешок, травень 2026 року. Фото надане Ксенією Архіповою

Через групу у телеграмі він звернувся до Ксенії із проханням допомогти з виїздом. Рано вранці 10 травня вони з сином прийшли на обумовлене місце і стали чекати. Але підприємець, який мав взяти їх з собою, наїхав на міну і пробив два колеса. Він кинув причіп, доїхав до Олешок на голих дисках, місцеві мешканці допомогли йому замінити шини. Тоді Микола, Андрій і ще кілька їхніх сусідів нарешті змогли завантажитись і виїхати.

«У машині ми скрутились поміж наших речей і тримали сумки над головою – щоб хоч якось захиститись від уламків. Але нам пощастило. Доїхали до Скадовська, переночували. А наступного дня пересіли до перевізника – і далі, через Донецьк і Луганськ, виїхали в Росію. Дорогою були 10 блокпостів і чотирьохгодинна перевірка на кордоні між Луганською областю і Росією. Ми здали телефони і чекали. Сину кілька разів пропонували підписати контракт на службу в російській арміі. Але, звісно, він відмовився», – розповідає Микола Омелянович.

Волонтери зустрічають олешківців на пункті пропуску «Доманове» у Волинській області, травень 2026 року. Фото надане ГО «Плурітон»

Наступна велика перевірка була на кордоні між Росією і Білоруссю, а потім – на кордоні між Білоруссю і Україною. На пункті пропуску Доманове пан Микола і його син Андрій заходили на перевірку до п’яти різних кабінетів – прикордонники, СБУ, поліція. У них знов дивились телефони, розпитували про маршрут руху і мету в’їзду. Це тривало кілька годин, а потім їх зустріли волонтери і повезли до церкви – годувати. 

Наразі пан Микола намагається оформити перерахунок пенсії (бо досі вважався «працюючим», хоча його підприємство зруйноване ще восени 2022 року) і отримати статус ВПО. Він каже, що найважче – це видихнути:

«Коли живеш в окупації, набуваєш досвіду і звикаєш до всього. Я ніколи не думав, що побачу, як півтіла ще живої людини везуть на тачці до лікарні. Бо кілька машин швидкої допомоги підірвались на мінах і відтоді вони перестали їздити містом – рухаються лише по трасі. Коли я бачив це, моя свідомість [автоматично] фіксувала це як факт. І лише зараз я починаю це усвідомлювати і проживати».

Пан Микола розповів, що зробив найперше, коли приїхав до Коростеня. Він купив морозиво «ріжок» і дуже швидко його з’їв. Навіть не встиг добре відчути смак. Він не їв морозива чотири роки і для нього це був символ звільнення.

Мобілізація переселенців

Коли пан Микола і його 40-річний син Андрій їхали рейсовим автобусом до Житомира, на блокпості між Рівненською і Житомирською областями їх зупинили військові і попросили усіх чоловіків вийти. В Андрія був документ з пункту пропуску на кордоні про те, що він виїхав з ТОТ і повинен стати на військовий облік протягом трьох тижнів. Але представники Рівненського ТЦК сказали збиратись негайно, тож він так і не побачив матір та сестру, з якими не бачився чотири роки.       

Андрія доправили на ВЛК і зараз він, як повідомив батькові телефоном, проходить базову військову підготовку у Дніпропетровській області. 

За словами волонтерки Ксенії Архіпової, їй відомо щонайменше десять випадків мобілізації чоловіків, які щойно виїхали із окупації.

ЦЖР попросив Альону Луньову, юристку і  адвокаційну директорку Центру прав людини ZMINA прокоментувати цю ситуацію, враховуючи, що Андрій був мобілізований ще до реєстрації за новим місцем проживання як ВПО і поставновки на військовий облік у місцевому ТЦК і СП.

Альона Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA. Фото: zmina.ua

«На жаль, на даний момент немає такої підстави для відстрочки [від мобілізації] як виїзд з тимчасово окупованої території. Раніше поширеною була практика, коли людей мобілізували відразу після переходу кордону у Домановому. Це вдалось вирішити через комунікацію з Волинською обласною адміністрацією. Вони зробили відповідну рекомендацію своєму ТЦК і це припинилось.  

Щоб передбачити таку відстрочку потрібні зміни до закону. Це малоймовірно. Поки що нам вдалось забезпечити право на відстрочку лише для тих, хто повертається з полону. І то, людина має встигнути оформити цю відстрочку. Декого встигли мобілізувати до того, як вони її оформили», – розповіла Альона Луньова в коментарі ЦЖР.

Представниця Слідчого комітету РФ С.Пєтрєнко заявила, що всі затримані вже “визнали свою вину”, їм загрожує довічне позбавлення волі. Російські та окупаційні  медіа написали про це затримання і опублікували фотографії “підозрюваних”, але не вказали їхні імена. Центр журналістських розслідувань встановив особи незаконно арештованих, поспілкувався з рідними кількох із них і дійшов висновку: це чергова фальсифікована ФСБ справа про “терористичну групу”.

Володимир Леонтьєв був першим призначеним росіянами на ТОТ Херсонщини гауляйтером. Вже 24 лютого 2022 року його представили законному меру Нової Каховки Володимиру Коваленку як голову окупаційної адміністрації Каховського району і цього міста. В жовтні 2023 року окупанти  перевели  Леонтьєва на посаду “председателя совета депутатов” Нової Каховки. Українські суди заочно визнали його винним у колабораційній діяльності і вчиненні воєнних злочинів  – надання розпорядження російським військовим викрадати і катувати місцевих посадовців та інших цивільних людей. 

1 жовтня 2025 року окупаційний губернатор Херсонщини Володимир Сальдо повідомив, що Леонтьєва було поранено під час атаки українського дрона “Баба-Яга” і невдовзі він помер. За кілька тижнів зʼявилась інформація про те, що ліквідація Леонтьєва – робота Руху опору, і що учасники цієї успішної спецоперації змогли виїхати на вільну територію України. 

За опублікованими окупантами фото ЦЖР встановив імена  викрадених на ТОТ Херсонщини п’яти чоловіків.  Їхні рідні стверджують, що російські загарбники звинувачують у цьому гучному вбивстві абсолютно випадкових невинних людей.

Михайло Шпаковський

Востаннє зі своїм чоловіком Михайлом Шпаковським його дружина Ганна розмовляла телефоном 18 листопада 2025 року. Наступного дня звʼязок із ним обірвався. Про його місцеперебування Ганні стало відомо лише за декілька місяців. 

“Мій чоловік родом із селища Любимівка Каховського району, а мешкали ми в Новій Каховці. Михайло до великої війни був водієм – займався вантажними перевезеннями. Останнім часом він працював у гаражному кооперативі “Сокіл”. Саме там росіяни його схопили 19 листопада 2025 року. Довгий час я не знала, що з ним і де він. Потім зʼясувалось, що його утримували спочатку в Генічеську, а потім перевезли до окупаційного СІЗО в селі Чонгар Генічеського району”, – розповіла Ганна Шульга.

Михайло Шпаковський, викрадений росіянами мешканець Нової Каховки. Фото надане його дружиною

Чому його затримали і в чому його звинувачують жінка дізналася лише з повідомлень окупантів у березні 2026 року. На одному з опублікованих ними фото вона впізнала свого чоловіка Михайла. За словами Ганни, її чоловік непричетний до ліквідації Володимира Леонтьєва. 

Після публікації світлин чотирьох інших “підозрюваних” жінка спробувала зʼясувати: хто ці люди? Виявилось, що всі вони, крім Михайла, – мешканці селища Новотроїцьке Генічеського району і зникли ще на початку жовтня 2025 року.

“У Новотроїцькому у нас немає нікого зі знайомих. Люди з опублікованих фотографій мені теж не знайомі. Схоже, росіяни вирішили призначити абсолютно випадкових людей винними в тому, що сталось з Леонтьєвим”, – сказала Ганна Шульга.

Навесні Михайлу дозволили відправити з СІЗО у Чонгарі лист своїй знайомій. 

Конверт листа  Михайла Шпаковського з російського СІЗО в Чонгарі. Фото надане ЦЖР дружиною полоненого Ганною Шпаковською

В ньому чоловік попросив надіслати йому одяг і продукти. В окупаційному СІЗО в Чонгарі росіяни й надалі утримують людей без найнеобхідніших речей. 

У грудні 2025 року Шпаковського Михайла Сергійовича, 20 грудня 1987 року народження, Нацполіція України оголосила у розшук як зниклого безвісти. 

В’ячеслав Воронко

“[“Теракт” я] совершил в начале октября способом заложения взрывного устройства СВУ (саморобний вибуховий пристрій, – ред.), которое мне передали сотрудники спецслужб Украины. Цель – запугивание мирного населения”, – явно завченою і явно штучною фразою на відеокамеру говорить чоловік у темній кепці. На поширеному російською ФСБ відеозапису його обличчя заблюрене. 

Вʼячеслав Воронко, викрадений ФСБ мешканець Новотроїцького. Скріншот відео: ФСБ РФ

Це – Воронко Вʼячеслав Вікторович, 7 серпня 1981 року народження. Він із селища Новотроїцьке Генічеського району Херсонщини, засновник і директор приватного підприємства “Свароч”. Його основна сфера діяльності, за даними держреєстру юридичних осіб, – інжиніринг, геологія, геодезія і надання послуг технічного консультування. В 2020 році Воронко балотувався до Генічеської районної ради від партії “За майбутнє”, але його не обрали.

Вʼячеслав Воронко, викрадений ФСБ мешканець Новотроїцького. Фото: соцмережі, 2018 рік

Саме він, за версією російських загарбників, є головним фігурантом кримінальної справи, повʼязаною з “терактом проти Володимира Леонтьєва”. 

Російська державна агенція ТАСС з посиланням на центр громадських звʼязків ФСБ РФ повідомляла, що Воронко нібито сам вийшов на зв’язок з українськими спецслужбами: “Дотримуючись їхніх інструкцій, організував отримання компонентів для виготовлення вибухового пристрою. Передачу елементів для бомби здійснили за допомогою безпілотного літального апарату. Бомбу привели в дію в той момент, коли до адміністративної будівлі підʼїхав Володимир Леонтьєв, голова “совєта дєпутатов” Нової Каховки”

Місце ліквідації Володимира Леонтьєва в Новій Каховці. Фото: Володимир Сальдо

У поширеній ФСБ інформації є щонайменше три нестиковки. 

По-перше, Леонтьєва ліквідували біля будівлі відомого в Новій Каховці торговельного центру. Безпосередньо поруч із місцем вибуху знаходились магазин взуття, поштове відділення, фітнес-клуб і туалет. Жодне з  переліченого не можна вважати адмінбудівлею чи, принаймні, адміністративним приміщенням. 

Але зрозуміло, навіщо ця “неточність” – інакше б довелося визнати, що Леонтьєв у робочий час ішов “качатись” до фітнес-клубу. 

Володимира Леонтьєва підірвали біля входу до фітнес-клубу. Фото: t.me/baturyn

По-друге, відразу ж після ліквідації Леонтьєва російські загарбники стверджували, що на нього нібито скинули вибухівку з дрона типу  “Баба-Яга” (збірна російська назва українських важких бомберів “Вампір”, “Немезіс” та інших, що полюють на окупантів вночі, – ред.). Зокрема, про це прямо писав Володимир Сальдо, окупаційний губернатор Херсонщини. 

Тепер же слідчі ФСБ  заявляють, що вибухівку заклали поруч із автівкою Леонтьєва. Не занадто велике “уточнення” версії? Це вже зовсім інша версія подій, яку сценаристи із ФСБ придумували по ходу формування “терористичної групи”. 

Скріншот повідомлення Володимира Сальда, окупаційного губернатора ТОТ Херсонщини, від 1 жовтня 2025 року

І по-третє,  українські партизани, які брали участь в операції з ліквідації воєнного злочинця Леонтьєва, ще в жовтні 2025 року повідомили про свій успішний виїзд з тимчасово окупованої Нової Каховки на підконтрольну уряду України територію. 

Тоді ж “Цензор.НЕТ” опублікував з ними коротке відеонтервʼю з деталями успішно проведеної спецоперації. Вони також розповіли, що до ліквідації зрадника вели партизанську боротьбу: підпалювали релейні шафи, збирали зброю, переховували патріотів, передавали координати окупантів Силам оборони. 

Учасники ліквідації Володимира Леонтьєва розповідають про цю спецоперацію. Скріншот відео Цензор.net

Оскільки безпосередні виконавці ліквідації Леонтьєва вже були поза зоною досяжності окупантів, російським силовикам, які прогавили цілу партизанську групу, необхідно було “розкрити справу”, сфальсифікувавши обвинувачення для абсолютно випадкових людей і катуваннями примусити їх “визнати” свою вину. 

Історій з подібними сценаріями фальсифікацій тільки на ТОТ півдня  –  безліч, і ми не раз про них розповідали. Варто згадати хоча б історію з викраденими у 2022 році девʼятьма херсонцями, яких росіяни засудили до великих термінів позбавлення волі за участь у “терористичній спільноті” та “підготовці замаху” на керівництво окупаційної адміністрації Херсонщини. Росіянам абсолютно не завадило те, що один із  незаконно засуджених на момент “злочину” був уже викрадений росіянами і фізично не міг перебувати на місці замаху.

Микола Коломиєць 

Ще один із викрадених росіянами цивільних чоловіків зʼявляється на поширеному ними відео з заблюреним обличчям і підписом “Соучастник”. Це – Коломиєць Микола Георгійович, 24 березня 1979 року народження, мешканець селища Новотроїцьке. 

Микола Коломиєць, викрадений росіянами мешканець Новотроїцького. Скріншот відео: ФСБ РФ

Як і решту обвинувачених окупантами, в Україні його оголосили у розшук. У реєстрі зниклих громадян датою його зникнення вказане 2 жовтня 2025 року. 

Микола Коломиєць – людина непублічна. Тож єдине фото, яке ми можемо тут поширити для впізнання, взято із картки розшуку Нацполіції.

Картка розшуку Миколи Коломиєця як безвісти зниклого в реєстрі Нацполіції України.

Павло Бородін 

Підприємець  Бородін Павло Миколайович, 18 жовтня 1981 року народження також мешканець селища Новотроїцьке Генічеського району.

Оголошення про розшук безвісти зниклого Бородіна ще до появи “обвинувальних” публікацій російських окупантів поширювали його рідні. 

Як розповіла ЦЖР донька полоненого Ганна Бородіна, батько останнім часом працював у ТОВ “Свароч” і товаришував з його директором Вʼячеславом Воронком. 

Павло Бородін, викрадений ФСБ мешканець Новотроїцького. Фото з соцмереж

“Це підприємство знаходилось у Новій Каховці, тож батько нерідко туди їздив. Воно займалось зрошенням. 2 жовтня 2025 року батько був десь у справах, а коли повернувся додому, росіяни вже чекали на нього прямо в його квартирі. З того ж дня з ним пропав звʼязок. Ми взагалі нічого не знали, де він, що з ним, аж поки не побачили фото і відео, поширені росіянами. Хоча до того представники російського військового угруповання і ФСБ не підтверджували факт його затримання і перебування в полоні”, – розповіла Ганна Бородіна.

І останній із сфальсифікованої ФСБ справи про “терористів”, які нібито ліквідували Леонтьєва, –  Андрущак Олег Миколайович, 5 серпня 1970 року народження. До окупації він очолював в Новотроїцьку громадську організацію ветеранів АТО. Обставини і час його викрадення російськими силовиками наразі невідомий.  

Усі пʼятеро цивільних полонених, незаконно позбавлених волі чоловіків, як повідомила Свєтлана Пєтрєнко, представниця Слідчого комітету РФ, нібито визнали свою “вину”. Їм висунули обвинувачення за п. “б” ч. 3 ст. 205 Кримінального кодексу РФ – теракт. Усім їм загрожує від 15 до 20 років за ґратами або довічне позбавлення волі.

Нагадаємо коротко хто ж такий Володимир Леонтьєв і чому він був легальною ціллю для Сил оборони України. 

Ліквідований колаборант Володимир Леонтьєв. Фото з окупаційних медіа

Як писало видання “Європростір”, Володимир Леонтьєв працював фінансовим директором та заступником генерального директора у каховській компанії “Чумак”, де приятелював з тодішнім її співвласником Карлом Стуреном, а також на керівних посадах на новокаховському заводі будматеріалів №1. 

24 лютого 2022 року, тобто, у перший день окупації Каховського району, був призначений окупантами “головою військової адміністрації” району, а потім – Нової Каховки. 

Наприкінці 2023 року він очолив окупаційний “совєт мундєпов” Новокаховської міської громади. Його собача вірність загарбникам, яка виявлялась і в розпорядженнях щодо викрадення, незаконного утримання “на підвалах” і катування його ж земляків, була такою багатоепізодною, що українські суди винесли Леонтьєву вже три обвинувальні вироки. 

У березні 2024 року Пересипський районний суд Одеси виніс Леонтьєву і Валентину Мотузенку, бойовику «ДНР» заочний вирок за викрадення Олега Батуріна, журналіста з Каховки, Миколи Різака, міського голови Таврійська і Дмитра Васильєва, секретаря Новокаховської міської ради. 

У березні 2025 року Нововоронцовський районний суд Херсонської області заочно визнав Леонтьєва винним у порушенні законів та звичаїв війни за викрадення і катування мера Берислава Олександра Шаповалова. 

У лютому 2026 року український суд заочно визнав Леонтьєва винним у колабораційній діяльності. Вирок набрав законної сили.